Життя«Мої макіяжі – про експеримент». Андрій Леонов про застібки на обличчі та роботу з артистами

У нашій рубриці «Професія без статі» ми говоримо про професії, що стереотипно вважають жіночими або чоловічими, і про людей, які працюють у цих професіях. Герой цього випуску – візажист Андрій Леонов. 

Ми поговорили з Андрієм про те, чому він вирішив працювати з макіяжем, у яких проєктах бере участь, які найдивніші речі використовував для створення мейку, чому не любить працювати в салонах краси й чи стикається з упередженнями в професії. 

Текст: Ольга Дуденко

Макіяж як перформанс 

Мені було років 13, коли зʼявилася мода на те, щоби вести цікаві інстаграм-сторінки або робити концептуальні знімання різного формату. Їх влаштовувало чимало людей – і фотографи, і просто ті, у кого була техніка, що давала змогу зробити більш-менш якісну картинку. На той час я розглядав макіяж як елемент певного перформансу, де людина буквально стає частиною творчості. Через мейк персонажа ти міг створити певний сторітелінг, доповнити картинку змістом. 

Десь років у 15 я вже почав проходити навчання та працювати на перших зніманнях. У мене також багато друзів-фотографів, які запрошували мене фарбувати. Згодом працював на конкурсах краси та невеликих показах. У 17 років я деякий час попрацював у салоні, а через два роки гримером на одному з телеканалів. 

Коли я тільки прийшов у візаж, я думав, що постійно буду робити щось цікаве та неординарне. Зараз розумію, що мені не подобається працювати з клієнтськими макіяжами. Здебільшого я працюю з режисерами, продюсерами, музичними виконавцями або фотографами у сферах моди чи кліпмейкінгу. 

Процес створення макіяжу 

Під час роботи мені дуже подобається ретельно дізнаватись історію персонажа, якого втілюють, його сетинг. Можливо, є якийсь елемент, якого немає в сюжеті, але він зчитується, і його було б класно обіграти. Мені подобається розповідати щось через персонажа, постійно шукаючи цікаві для себе деталі.

Спочатку я повторював популярні картинки із соцмереж і сильно концентрувався на техніці: що складніший технічно був мейк, то він був кращий. Зараз я, навпаки, відходжу від техніки. Я можу тижні два-три продумувати один мейк, який зроблю за одну годину. Перед фарбуванням я роблю пробні мейки, відмальовую їх на собі, колажую їх у фотошопі, щоб побачити, який вигляд вони матимуть. Уже потім ми затверджуємо це з виконавцями, я аналізую, чи це те, чого я хотів досягнути, чи було це вже в медійному просторі, чи створив я щось нове, чи підкреслив персонажа. Тобто наразі для мене не стільки важлива техніка, як те, щоби спрацьовував загальний концепт.

Я розглядав макіяж як елемент певного перформансу, де людина буквально стає частиною творчості

Макіяж – це мій культурний медіум. Хтось створює скульптуру, хтось пише полотно – я ж люблю обличчя. Я люблю щось робити з ним, ліпити щось на нього, витрачати дуже багато грошей на косметику (сміється). 

Коли ти хочеш зробити щось нове, тобі треба дослідити те, що вже є. Водночас ти намагаєшся запозичувати щось з інших сфер так, щоби не повторити наявне. Я виношую свої ідеї, думаю про персонажа, який він – веселий, сумний чи пережив якісь трансформації. Наприклад, у кліпі Юлі Юріної «Хто ти такий» була деструктивна персонажка, яка знищує себе. Вона розливається в почуттях горя, ненависті. 

У цьому випадку я вирішив зробити мейк із застібками. За сюжетом, це був перший мейк, де ще звучала лірика без агресії, і я хотів підкреслити силу героїні й водночас її меланхолійність. Хотілось якось ускладнити образ сліз, передати їх по-іншому. Я проаналізував, що було в луці – він був кібернетичним, металевим. У мене виникли асоціації із залізом, і так я дійшов до застібок, що за формою нагадують сльози. 

Або в нас була творче знімання, де ми намагалися відтворити образ русалки так, щоби він не був очевидним. Якраз відбувається бум на mermaid core, але не хотілося показувати це звичними лускою чи перлинами. У результаті ми вирішили повторити зачіску з показу Diesel 2024 року, де канекалони чіпляли на кумедні резинки до волосся. Воно виглядало дуже контрастно, дешево й брудно, а таке волосся, напевне, і має бути в русалки, бо вона постійно у воді. Моїм референсом для мейку очей були зуби, я змальовував блік із зубів на повіках моделі. Усе її тіло обклеїли дрібними залізними предметами: мушлями, якорями, рибками, черепахами. 

Комунікація з людьми

Часто трапляються випадки, коли тобі важко комунікувати з людиною. Це взагалі база нашої роботи – бути готовими до того, що на зніманнях може щось піти не так. Водночас не втрачати голову й спокійно далі робити свій максимум. 

Буває, що у виконавця, актора чи танцівника щось трапилося, вони сидять знервовані, а в наступні щонайменше 15 хвилин ти мусиш перебувати з ними обличчя до обличчя, фарбуючи макіяж. І вам треба якось підтримувати розмову. Бувають кліпи, де через мене проходять 20 людей за один день, і з кожним ти маєш знайти контакт. 

Колись ми знімали рекламу для марафону «Нової пошти», де люди бігають, і кожен охочий, підтримуючи їх, може паралельно донатити на ЗСУ. Для цього знімання я фарбував чоловіка, який категорично ставився до мейку. Це був колишній військовий, і, коли я створював макіяж для нього, він почувався дуже напружено. Згодом чоловік сказав, що макіяж нагадує йому відчуття, коли він на фронті опинявся обличчям у калюжі з брудом. Ніби на його обличчі все застигло й він не може це віддерти. Мені було дуже прикро й неприємно це чути.

Я не можу подобатися всім і не забуваю про людей, які цінують те, що я роблю. Якщо робити те, у чому ти себе відчуваєш, то приходять саме ті люди, які люблять твою роботу

Загалом я просто намагаюсь усміхатися та заспокоювати людину. Раніше мені було б прикро, та й зараз це не дуже приємно, але я навчився сприймати таку критику не у свій бік. Ти розумієш, що ця людина – така, а я такий. Якщо у світі якоїсь людини я жахлива людина, це не означає, що це справді так. 

Найбільш болюча для мене тема – це стрілки. Я не люблю їх фарбувати саме тоді, коли до мене приходить клієнт і конкретно просить стрілки. Бо у своїй голові я уявляю стрілки одним чином, а в голові людини вони можуть бути зовсім іншими. 

Нещодавно в мене була ситуація, коли я через продюсера дізнався, що виконавиці не сподобалися мої стрілки. Водночас я розумію, що є велика кількість людей, яка їх любить, значить співачці просто подобаються інші, і це нормально. Я не можу подобатися всім і не забуваю про людей, які цінують те, що я роблю. Якщо робити те, у чому ти себе відчуваєш, то приходять саме ті люди, які люблять твою роботу. 

Улюблені проєкти

Півтора місяця тому я йшов додому, послизнувся й упав на праву руку. Я піднявся, подумав, що це дрібниці – я ж робив колись показ на fashion week зі зламаною ногою (сміється). Прийшовши додому, я зрозумів, що в мене погано працює рука й треба йти до травмпункту. Тут мені пише продюсер, що завтра зранку буде знімання для виконавиці YUVI, з якою я мріяв попрацювати вже, мабуть, рік. Говорить: «Завтра знімаємо для неї обкладинку». 

Ми домовилися, що на цей день вони будуть без мене, але вже через три дні я із забинтованою й сильно забитою рукою робив макіяж. У нас була затримка в зніманні, тому ми працювали всю ніч. Було холодно, складно, довго, але за останній рік це, напевне, мій найулюбленіший кліп. Я прямо в захваті, коли переглядаю його. 

Цього року я почав працювати з фотографкою, яка була моїм кумиром, коли мені було 15–16, – Вікою Темновою. Ми з друзями дуже любили її творчість, коли були підлітками. Якось у неї була виставка на Хрещатику, ми не встигли з друзями туди прийти й навіть плакали, що не потрапили. А цього року ми почали співпрацювати. Мене це дуже надихає, бо так стається, що люди, які мені подобалися, яких я сильно поважав, з'являються в моєму житті.

Схоже на те, що, якщо тобі подобається чиясь творчість, то він чи вона роблять те, що підпадає під твій смак. Значить, теоретично, ти можеш створити те, що підпадає під їхній смак. Тож якщо працювати достатньо старанно і якісно, рано чи пізно у твоєму житті зʼявляються люди, важливі для тебе. Це висновок, до якого я дійшов, тому вважаю, що якщо дуже старатимуся, то попрацюю всюди, де захочу.

Зазвичай артисти пишуть мені з пропозицією співпрацювати, або я фарбував когось на майданчику, їм сподобалося, і ми продовжуємо працювати на інших проєктах. Також я працюю через конкретних продюсерів, режисерів чи фотографів, які є на знімальному майданчику. У мене досить специфічний підхід у макіяжі, я постійно намагаюся зробити так, як не було до цього, використовуючи нетипові речі. 

Нетипові предмети для мейку

Найдивнішу річ, яку я використовував для мейку, – це людину. Було знімання кампейну прикрас для бренда М1R із кафами, які кріпилися від однієї частини обличчя до іншої, наприклад, від вуха до носа. Я взагалі дуже часто задумуюся про стосунки між людьми, і в цей момент я міркував про взаємини, де ми зливаємося з людиною. Неважливо, чи це дружні, чи романтичні стосунки, але ми зливаємося настільки, що усвідомлюємо, як це хворобливо, але продовжуємо цим займатися. 

Одна з колекцій бренда називалася Close Friends (близькі друзі), я вирішив поєднати кафи одразу на двох людях. Одна з моделей одягала прикрасу на ніс, інша – на вухо. Тоді я повністю виступив артдиректором знімання й власноруч відмальовував, як мають виглядати кадри. Поза цим я також склеїв губи моделей, і в кадрі вони намагалися розклеїтися одне від одного.  

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Andrii Leonov (@goverla.makeup)

Я використовую шпатель для мейку – це мій постійний матеріал. У мене чомусь складається враження, що всі мають дивуватися шпателю, але ніхто не дивується, коли я його дістаю. Наче так і повинно бути (сміється). У моїй практиці були кристали, намистинки, тканина, латекс для гриму. Якось на одному з кліпів ми фарбували моделей вугіллям, щоби відтворити бруд. Були ситуації, коли акторів просили падати на землю, щоб стати брудними. 

Серед специфіки того, із чим я працюю, – я дуже стежу за тим, щоби жодна косметика не тестувалася на тваринах. Перевіряю кожну баночку, щоб у брендів був статус cruelty free. 

Упередження

Загалом я не ідентифікую себе чоловіком чи жінкою, тому досить часто стикаюся з упередженнями чи агресією. Коли я був підлітком, приблизно у 2016 році в Києві була досить напружена атмосфера. Суспільство було агресивним, радикально налаштованим і нетолерантним. Навіть коли я йшов вулицею, мене не могли оминути увагою або навіть побажаннями повісити мене на ланцюжку з моїх штанів. 

Коли я навчався на стиліста-візажиста в академії, зі мною вчилися ще графічні дизайнери, мистецтвознавці, дизайнери інтер'єру. І коли ти йдеш покурити на перерві, ти стоїш у натовпі інших студентів, і вони запитують, чим ти займаєшся. Мені не було соромно відповісти, але було лячно, бо я не міг передбачити реакції людини, коли та почує, що я біологічний чоловік, який фарбує людей. 

Для того, щоби стати візажистом-чоловіком, тобі треба бути морально готовим на це. Ти неодноразово почуєш хейт у свій бік, тебе не всі зрозуміють

Під час роботи на телеканалі чоловіки-гафери дуже дивувалися, коли я проходив повз із сережками, косметичкою та в спідниці. Зараз я не натрапляю на агресивні реакції, але серед десятків людей на роботі може трапитись одна людина, яка тебе не сприймає. 

Думаю, для того, щоби стати візажистом-чоловіком, тобі треба бути морально готовим на це. Ти неодноразово почуєш хейт у свій бік, тебе не всі зрозуміють. У мене був тривалий шлях прийняття себе, я навчився відстоювати свої цінності. Якщо дозволяти світу інших людей впливати на твій, ти не змінишся, а просто будеш поганою підробкою. Мені набридло бути підробкою, тому зараз дозволяю собі право на «себе». 

Макіяж для себе

Сам себе я фарбую досить рідко, бо зараз дуже багато робочих проєктів і мені не вистачає сил, щоби придумувати щось собі. Я абсолютно спокійно сприймаю себе без мейку, але якщо роблю його, то зазвичай для того, щоб протестувати якусь косметику. Наприклад, мені приходить новий тон, я вибираю найгірший день місяця, коли буде мінус мільйон градусів, дощ, вогонь, блискавки в обличчя або, навпаки, дуже сильна спека, і йду перевіряти, як тон триматиметься. 

Я можу додавати якийсь незвичний елемент до свого образу, якщо в мене не вистачає часу на повноцінний мейк. Наприклад, мені потрібно на знімання на дев'яту ранку, у мене немає сил і натхнення, я не можу робити мейк собі поруч із професійними завданнями. Тому я вигадую щось, чого в мене не може бути від природи. Зелені смокі айс, чорні губи, застібки під очима, квіти на обличчі – щось таке. 

Для мейку я використовував кристали, намистинки, тканину, латекс для гриму

Усе, що я фарбую собі, зазвичай повʼязане з експериментом. Коли фарбую іншу людину, це перетворюється на надзвичайно ретельний процес. Я постійно перепитую, чи окей людині мій макіяж, розглядаю її, щоб за потреби домалювати щось чи збалансувати кольори. 

Буває так, що я відбув велику кількість проєктів поспіль, де було багато людей, і після цього я можу відповідати на будь-які питання, крім тих, що стосуються мейку. Тоді я опиняюся не в змозі проконсультувати когось, порадити щось. Мені пощастило, що я не працюю в салонах краси, бо я би не зміг постійно перебувати на одному місці. Крім того, клієнти – це значно складніше, ніж фарбувати на зніманнях, бо в другому випадку в мене набагато більше свободи. Відповідальності теж, але мені не подобається підлаштовуватися під когось.