Життя«Чув багато компліментів і булінгу». Я працюю майстром манікюру

У нашій рубриці «Професія без статі» ми говоримо про професії, що стереотипно вважають жіночими або чоловічими, і про людей, які працюють у цих професіях. Герой цього випуску – майстер манікюру Марк Кубицький. 

Марк поділився, як зацікавився манікюром, які були його перші дизайни, з якими труднощами й стереотипами він стикався у сфері. 

Текст: Ольга Дуденко

Перша робота

Усе сталося дуже спонтанно й неочікувано. Я не розглядав професію майстра манікюру як можливість заробітку для себе чи хобі. Сам я зі Львова, але рік тому переїхав до Києва, і мені було складно знайти роботу. Тоді я ще був студентом і шукав позиції офіціанта, бармена – ті, що не потребують освіти. 

Мені не дуже вдавалося, і я у відчаї поїхав із подругою відпочити в Пущу-Водицю. Я кажу їй: «Дашо, я такий розчарований, не можу знайти роботу». У Києві я був уже понад місяць й усвідомлював, що мені пора заробляти. На що мені Даша відповіла: «Марку, так ти ж робиш нігті. Іди працюй майстром манікюру». Я почав їй пояснювати, що піти працювати в салон майстром манікюру – це не так просто, як здається. Тут потрібні досвід роботи, навчання, сертифікація. Тим більше це Київ, велике місто зі значною конкуренцією. Даша запропонувала розглянути позиції без досвіду роботи й узагалі взяла ініціативу у свої руки. 

Так ми знайшли салон, де можна було влаштуватися без досвіду роботи. Спочатку я не хотів їм писати, мені було соромно, і я не знав, як представити себе, якщо в мене немає робіт і знань. Але я вирішив, буде, що буде, і написав їм великий текст про себе, про те, що в мене велике бажання вчитися й розвиватися. Мені дуже подобалася професія майстра манікюру, проте я ніколи на цьому не заробляв грошей і не бачив себе в цій сфері.

Я дуже швидко вловлював нову інформацію, у мене було бажання оперативно вчитися, і навіть, коли мені казали не приходити в якийсь день, я однаково приходив учитися

Мене попросили скинути свої роботи, а в мене вони були жахливими. Раніше я робив манікюр тільки для своєї сестри, удома. Я нічого не стерилізував, не розумів специфіки процесу, робив усе інтуїтивно. У мене навіть не було фрезера – я робив манікюр однією пилочкою, лампою та лаком, ще й нарощував якимось чином (сміється). Я скинув ті роботи, де траплялася порізана шкіра біля нігтів, і, найімовірніше, команду салону я зачепив саме текстом і своїм бажанням працювати далі. 

Наступного дня мене запросили на співбесіду. Я приходжу, мене починають запитувати, як я роблю манікюр, де я навчався, які техніки знаю. Я дуже хвилювався й абсолютно нічого не розумів із їхніх питань. Майстер, який проводив співбесіду, говорив: «Ого, тут роботи буде багато». Тоді мені було соромно, я думав, навіщо взагалі прийшов сюди, якщо не проходив жодного курсу. 

У той же день мені повідомили, що мене беруть, але я маю вчитися. Ми знайшли моделей для пробних манікюрів, і наступного дня я прийшов навчатися до цього салону. Салон тільки відкривався, вони набирали працівників і погодилися мене навчити, щоб я став майстром з нуля. Мені безплатно надавали всі навички, усі матеріали, інструменти, і тривало це приблизно 10 днів. 

Далі я почав працювати в цьому салоні, із часом розуміючи, що я вже багато чого вмію. Я дуже швидко вловлював нову інформацію, у мене було бажання оперативно вчитися, і навіть, коли мені казали не приходити в якийсь день, я однаково приходив учитися. Досягнувши класного рівня, коли мої роботи відрізнялися від робіт інших майстрів, я влаштувався в один із найкращих салонів у Києві Star Bar Nails. 

Мене завжди захоплювала тема манікюру: я дивився різні відео в тіктоці, як це роблять, і вирішив, що також хочу купити собі лампу, пилочки й щось створювати

Як зацікавився манікюром 

Коли почалася пандемія коронавірусу, усі сиділи вдома, не було чим зайнятися. Мене завжди захоплювала тема манікюру: я дивився різні відео в тіктоці, як це роблять, і вирішив, що також хочу купити собі лампу, пилочки й щось створювати. Я робив манікюр на собі й одразу здирав, потім просив свою сестру, і ми по 5–7 годин робили щось на нігтях. Виходило в нас жахливо, але виходило (сміється). Коли я переїхав до Києва, моя подруга нагадала про це захоплення.

Я проходив один практичний курс від салону, у якому спершу починав працювати, і в процесі практики мені пояснювали всю теорію. Я й сам читав багато літератури. 

Перші клієнти

Першим клієнтам я робив манікюр дві з половиною години. Я не вмів робити жодних дизайнів, у мене було однотонне, не дуже якісне покриття, але люди отримували за це знижку. Моя перша модель сиділа на манікюрі 6 годин – із часом вона стала моєю постійною клієнткою.

Були труднощі саме в тому, що я не встигав по часу, іноді робив якісь пропили в нігтях, у кутикулі, але я навчався. Якщо я випадково зачіпав шкіру біля нігтів, у мене був страх робити манікюр далі: думав, що це не моє. Та однаково я ламав себе й продовжував рухатися далі. 

Моя перша модель сиділа на манікюрі 6 годин – із часом вона стала моєю постійною клієнткою

Необхідні навички

Зі своєї практики я зрозумів, що для того, щоб до тебе повернувся клієнт, насамперед треба зробити йому якісну процедуру. По-друге, варто відразу знаходити з ним спільну мову, виводити його на діалог. Якщо ти говориш із клієнтом, тобі потрібно запам'ятати хоча б якусь одну річ, повʼязану з ним, про яку він розповів – наприклад, ім'я його собачки чи улюблена країна, де він відпочивав. І коли клієнти приходять до тебе наступного разу, ти вже питаєш у них: «Як твоя собачка Бублик?»Це про довіру між клієнтом і майстром, потрібна під час вашої взаємодії.

Особисті та професійні трансформації

Я став упевненішим у собі, коли швидко досягнув успіхів у своїй професії. За весь свій шлях я чув як багато компліментів, так і булінгу, упереджень. Колись я носив довгі нігті на одній руці, для мене це була своєрідна візитна картка, і все це додало мені впевненості в собі. Зараз я не говорю про свою професію як просто про професію, бо я справді пишаюся тим, що я роблю, і отримую від цього задоволення. Я ще й хлопець у сфері нігтьового сервісу – лімітована колекція (сміється). 

Найбільше надихає розвиватися й працювати те, коли клієнти до мене повертаються

Що подобається та не подобається в професії

Найбільше надихає розвиватися й працювати те, коли клієнти до мене повертаються. Або коли вони приходять із моїм манікюром, і я бачу, що все добре відносилося. Я можу давати клієнтам поради стосовно нігтів, вони до них дослухаються, а потім приходять із найкращим результатом. Це дає мені розуміння, що потрібно працювати далі. 

Бувають клієнти, які звикли робити однотонне покриття, а я раджу спробувати якийсь мінімалістичний дизайн. Наступного разу вони приходять і кажуть: «Мені так сподобалося, я стільки компліментів отримала, давай зробимо щось подібне?» Задоволені клієнти мотивують ще більше розвиватися, досягати інших висот.

Мені не подобається, коли клієнти під час манікюру сидять напружені й хочуть довести, що я щось роблю неправильно, порівнюють мене зі своїми попередніми майстрами. І взагалі вони записалися до мене, бо була безвихідна ситуація. Звісно, це ображає, бо ти дуже стараєшся робити все якнайкраще, і після таких зауважень так чи так ти починаєш задумуватися, чи на своєму ти місці. 

З іншого боку, я ловлю себе на думці, що багато людей хочуть до мене записатися. Зараз я у Львові, а мені пишуть: «Коли ви будете в Києві? Хочу записатися до вас на манікюр», «Вас порекомендували як хорошого майстра».

Процес створення манікюру 

Часто ви можете зустріти людину, у якої на одній руці зроблений манікюр, а на іншій не до кінця. Можна відразу вважати, що це майстер нігтьового сервісу, бо в них зазвичай бракує часу на свої нігті. Навіть якщо він є, то ти втомлюєшся після клієнтських манікюрів і не хочеш створювати щось для себе. 

Якщо я роблю нігті сам собі, то намагаюся створити якийсь вау-ефект. Дуже багато фотографій із довгими нігтями в моєму інстаграмі – це мої нігті, бо на початку карʼєри я збільшував базу клієнтів, роблячи незвичайні манікюри, які привертають увагу. У мене було бажання ледве не кожні 10 днів пробувати новий манікюр. Зараз я, напевно, надаю перевагу тому, щоб піти до іншого майстра й зробити собі нігті. 

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Марк Кубицький (@monika.huyuchi)

Насамперед я надихаюся роботою людей, які досягли високого рівня в нігтьовому сервісі. Також це пінтерест, фотографії з інстаграму, але я ніколи не копіюю дизайни, які мені імпонують, бо я не хочу плагіатити чужу роботу. Я додаю щось своє, щось особливе, щоб потім, оприлюднивши цей дизайн, мати змогу сказати, що це зробив я.

Головне для мене під час створення манікюру – це гігієна. Які би ти дизайни не вмів робити, усе залежить від якісної підготовки нігтьової пластини. Тому я першочергово стежу, щоб усе було правильно, за стандартами манікюру, завжди прислухаюся до ідей клієнта. Кожен манікюр – це зовсім інакший процес, а не штампування на конвеєрі. Це досить ювелірна робота і в плані дизайну, і у виборі кольору, і в самому фарбуванні.  

Кожен манікюр – це зовсім інакший процес, а не штампування на конвеєрі

Стереотипи в професії

Раніше, коли я працював у салоні, бували випадки, коли клієнти дізнавалися, що в них буде майстер-хлопець, говорили: «А можна мені професіонала?» Тобто вони вважали, що хлопець дорівнює непрофесіоналу, а на якісному рівні манікюр можуть робити лише жінки.

Коли я тільки починав працювати, мені виділяли дві години на манікюр, і я, наприклад, закінчував його за годину 40 хвилин, клієнту це не подобалося, бо раніше він ходив до майстра, який робив йому за годину 20. Також говорили, що це непрофесійно, що це жіноча робота, тому й чоловік виконує роботу так довго. 

Близьке оточення часто говорило мені: «Ну ти ж можеш більше, ти ж можеш працювати в чомусь іншому. Що ти, будеш усе життя нігті пиляти?» Нагадували, що я вивчився на дизайнера інтерʼєру. Мою роботу не дуже цінували, але з часом, коли побачили, що я росту, чого я досяг за короткий проміжок часу, то вони бачать, що не все так просто, як здається. Зараз до мого фаху ставляться з певною повагою та цінують його.  

Бували випадки, коли клієнти дізнавалися, що в них буде майстер-хлопець, говорили: «А можна мені професіонала?»

Неприємних ситуацій стає менше. Іноді люди старшого віку говорять щось типу: «Якби мій син чимось таким займався, він би вже давно отримав від мене». На противагу їм є люди, які, навпаки, захоплюються тим, що я роблю та хочуть потрапити до мене на манікюр. 

Узагалі мені було складно змусити себе піти працювати в таку професію й говорити про це у своїх соцмережах. До 18 років я дуже часто стикався з булінгом стосовно того, що я манірний, подібний на дівчинку, якось неправильно себе поводжу. І я непокоївся, що, якщо оприлюдню те, що я майстер нігтьового сервісу, знову натраплю на цькування. Багато людей відписалися від мене в інстаграмі, але я отримав і підтримку та постійних клієнтів. 

Я вважаю, що не потрібно боятися говорити про це й розвінчувати стереотипи, які розділяють професії на гендери. Якби я проживав у Львові, то навряд чи почав займатися тут манікюром і розвиватися в цій сфері. У Києві на хлопця-майстра реагують спокійніше, тому я почав працювати в столиці з нуля. Для мене це було вагомим рішенням, але зараз воно приносить плоди. Я пишаюся тим, ким я працюю, і мене дуже надихають клієнти, які приходять задоволені після моїх робіт.