ЖиттяВагітність не має бути кінцем всього. Як стереотипи впливають на мам-підліток?
Як мами-підлітки стають об’єктом залякування та жертвами стереотипів
Я дивилася шоу «Вагітна в 16» ще з його перших сезонів на початку 2010-х. Тоді я також була підліткою й винесла з нього тільки одне – ні в якому разі не можна вагітніти рано. Було не смішно, здебільшого – сумно та страшно.
Я не згадувала про це шоу аж до 2024 року, допоки не з’явився третій випуск цьогорічного сезону. Обговорення та вирізки з нього заполонили всі соцмережі, і я вперше прорефлексувала формат того, як розповідають історії мам-підліток.
Насамперед – яка ціль цього шоу? Висміяти життя молодих мам? Дати комусь можливість порадіти, що їхнє життя не схоже на життя героїнь? Пороздумувати під келих чого-небудь про те, хто ж винний у тому, що сталося – родина, батько новонародженої дитини, а може, і сама підлітка? У шоу не зазначають ресурси допомоги підліткам, не підсвічують, як їх можуть підтримати батьки та школи.
Як на мене, що точно вийшло, то це перетворити мам-підліток на об’єкт залякування. Так само як колись (а може, і досі) двірників, на яких батьки вказували пальцем, погрожуючи тобі таким майбутнім, якщо не візьмешся за розум. Та якщо ми вчимося поважати всі професії, концентруватися на власному шляху, а не порівнювати себе з кимось, то дискусія про ранню вагітність нікуди не рухається. Досі є стереотипи про те, хто і як народжує в підлітковому віці та як це для них закінчується.
Спробуймо уявити ситуацію, де ми стали батьками в підлітковому віці. Хто ми? Необов’язково дівчинка із села. За даними Держстату у 2021 році, на 1000 породіль у сільській місцевості припадає 23,1 матері віком 19 років і менше. У міській менше, проте вони однаково є – це 9 матерів-підліток.
Як зазначає психологиня «ЇЇ підтримки» Антоніна Соколова, через недостатню секс-освіту підлітки можуть справді не розуміти, як відбувається зачаття, чому немає менструації та як користуватися тестом на вагітність. Тож далеко не одразу ми зрозуміємо, що за зміни відбуваються в нашому тілі. Можливо, батьки помітять, що ми занадто багато або занадто мало їмо. Можливо, хтось зверне увагу на наш живіт і з насмішкою запитає: «Ти що, вагітна?».
Після позитивного тесту йдемо туди, де мають бути всі відповіді на світі. За пошуком «підліткова вагітність» у Google три перші статті про те, яка небезпечна підліткова вагітність. Четверте посилання веде на сторінку «Дії», де наприкінці нарешті видає корисні поради, якщо ти вже вагітна – поговорити з тими, кому довіряєш, звернутися до клінік, дружніх до молоді, зателефонувати на гарячі лінії для консультацій. Далі знову результати про те, як страждають мами-підлітки і як вагітність знищить наше тіло та майбутнє.
Можливо, вагітність стала наслідком нашої недостатньої обізнаності. Або ж маніпуляцій з боку старшого чоловіка. Або тиск від однолітків, які нагадували нам, що вже пора зайнятися сексом. Або ж зґвалтування. У будь-якому разі, коли вагітність підтвердиться, у думках виринуть усі шоу та стереотипи про підліток-мам.
Новозеландські дослідниці проаналізували наукову літературу про мам-підлітків і ставлення лікарів до ранньої вагітності. Думки про нас не дуже: ми наївні, розсіяні й егоцентричні, ми не вміємо доглядати за своєю дитиною, будемо її бити, не матимемо грошей. А можливо, просто не зможемо доносити вагітність. Коли ми потрапимо до лікарні, є вірогідність, що ми натрапимо на лікарів, які саме так про нас думають. Як це вплине на наше лікування? Чи звертатимуть на нас і наші симптоми увагу? Чи скажуть, що не варто й старатися, бо дитина однаково виросте в бідності?
Ми досі нічого не знаємо про те, як поговорити про вагітність із батьками. Що робити з навчанням? Як підтримувати зв’язок із друзями? Чи є групи саме для матерів-підлітків? Як змінити своє життя й чи має відрізнятися раціон, якщо ти вагітнієш у 14, а не у 25?
З цієї картинки хочеться швидше виринути. У ній занадто багато розпачу та занадто мало відповідей. Ми продовжуємо займатися тим, щоби залякати всіх підлітковою вагітністю, забуваючи про допомогу тим, хто вже з цим стикнувся.
Текст: Анастасія Микитенко
Як стереотипи про підліткову вагітність впливають на мам-підліток?
Те, які історії ми споживаємо, впливає на нас і наше уявлення на світ. Якщо повторювати, які вульгарні та недалекоглядні мами-підлітки, інші повірять у те, що тільки такими вони й бувають. Це своєю чергою може позбавити найближчої групи підтримки, яку мають дівчата.
Як я уявляла собі мам-підліток після шоу та статей про їхній досвід? Приблизно так само, як дослідники та лікарі зі статті новозеландських дослідниць. Мені соромно це визнавати, проте якби я почула про вагітність знайомої однолітки в той період, то я б не думала про те, щоб обговорювати з нею її досвід, ходити разом на прийоми лікарів, щоби підтримати, допомагати в навчанні або ж посидіти годинку з дитиною, щоб вона мала час відпочити або поробити тисячу інших справ, які є в молодих мам. Я б, імовірно, подумала, що це вже все, кінець її життя, якому я вже не зараджу.
Ми поспілкувалися з Мариною (ім’я змінене), яка народила в 15 років. Вона не розповіла своїм батькам про вагітність одразу, а лише через декілька місяців, бо боялася засудження. Їхня перша реакція дійсно була негативною, бо вони бачили інше майбутнє для своєї доньки. Та і в її громаді позашлюбна дитина вважалася неприйнятним явищем. Проте далі батьки, особливо мама та сестра, почали її активно підтримувати.
«Та всі мої друзі почали мене ігнорувати, ніхто навіть не дивився на мене. Так само було і в громаді, де я жила – вона маленька, тому про вагітність незабаром знали всі. До мене ставилися, неначе до прокаженої, за спиною насміхалися й обговорювали. Моя молодша сестра намагалася захищати мене в школі, узяти на себе хоч частинку удару», – згадує Марина.
На щастя, у школі дівчину підтримали: учителі були дуже гнучкі в дедлайнах і пропусках уроків: «Пам’ятаю, як приходила на обласні олімпіади вагітною. Проте навчання стало моєю опорою на той час, я заглиблювалася в нього, коли мама мала змогу посидіти з дитиною. Я дуже добре склала ЗНО та вступила до всіх університетів, яких хотіла. Проте вибрала той, що якомога далі від дому, щоби більше не натикатися на це осудження», – розповідає Марина.
В університеті дівчина складала екзамени екстерном, а потім поверталася додому, де за дитиною доглядала мама, а потім і сестра. Забрати дитину із собою не вийшло, оскільки університет не давав гуртожитку для мам із дітьми: «Вони казали, що треба було думати, коли народжувала».
Цей досвід вагітності був для неї дуже травматичним. Марина зазначає, що після позитивного тесту вона щодня боролася зі світом і собою, щоб довести, що вона може бути хорошою мамою, що рання вагітність не означає, що її життя закінчилось і в неї тепер є тільки один шлях – народити більше.
Марині вдалося досягти майбутнього, про яке вона мріяла – завдяки підтримці рідних і власній наполегливості вона здобула освіту й хорошу роботу, тепер може дати своїй дитині все, про що мріяла, навіть бувши одинокою мамою. Проте люди досі роблять дивні коментарі, як дізнаються, коли Марина народила: «Люди так легко засуджують інших. Ті, хто народив у старшому віці, знають, як важко ставати мамою. А я була дитиною, коли це сталося зі мною – я старалася, щоб із дитини вийшла повноцінна особистість, коли я досі працювала над самою собою. Це подвійне навантаження. І однаково люди засуджують мене».
Інша наша героїня, Надія, зовсім не мала підтримки батьків: «Коли я розповіла про свою вагітність, мама плакала, засуджувала, питала, що ж будуть казати люди із села. Їй було за мене соромно, вона говорила, що на цьому моє життя закінчилося й що вона в мені розчарована. А мати чоловіка змусила показувати результати УЗД, бо не вірила мені».
Як зазначає Надія, у селі її насправді ніхто не засуджував, вони з чоловіком одружилися, після чого її мама трохи заспокоїлась. Проте весь час вона мала лише підтримку чоловіка: «Мені було так самотньо, я відчувала постійну байдужість від інших. Ми закінчили училище, усі друзі пішли в університети, а я лишилася сама. Сьогодні вперше за 18 років хтось поцікавився, як я себе тоді відчувала. Загалом же мені казали лише те, щоб я сиділа вдома, доглядала за дитиною, була чемною до свекрухи. Усім було байдуже, як мені було морально».
Лікар Надії, почувши про вагітність, сказав лише: «Ой, дитино-дитино, що ти тепер будеш робити?». Після цього дівчина стикнулася з байдужістю лікарів: «Мене ніхто не сприймав серйозно. У мене постійно болів низ живота, я не могла довго стояти. Мама сказала, що мушу терпіти, раз завагітніла. А лікарі говорили, що зі мною все буде добре, я молода й усе зможу. Я також зараз розумію, що тоді зовсім недобирала ваги. Хоча мене щомісяця міряли та важили, ніхто не звернув на це уваги. Так я потрапила до лікарні із загрозою передчасних пологів і мусила довго лежати на збереженні».
Надії так і не вдалося вступити до університету, бо вона мусила постійно сидіти з дитиною, доки чоловік працював. «Ніхто більше не цікавився, чого я хочу, а я справді хотіла навчатися. Проте мені відповіли, що я свій вибір зробила, коли завагітніла», – згадує Надія. Зараз жінці 35 років, вона досі боїться завагітніти знову.
Яку підтримку можна забезпечити для мам-підлітків?
Родина
Одна з найбільших систем підтримки, яку може мати підлітка – це батьки. Як зазначає психологиня Антоніна Соколова, якщо підтримки від родини немає, то молодій мамі ще менше хотітиметься виходити на вулицю, продовжувати навчання, спілкуватися з друзями. Це велике навантаження на психіку людини, яка й так переживає великі зміни у своєму житті та тілі. «Найперше батькам варто зрозуміти, що це вже сталося. Немає сенсу думати про те, чому, а що якби, хто винний. Наше життя стало легшим та комфортнішим, ніж наших батьків. Жінки мають більше можливостей для реалізації, і якщо вони мають принаймні якусь підтримку від батьків, її психологічний та фізичний стан буде кращим, щоб безпечно виносити на народити дитя. Також підлітка може отримати професію, заробляти гроші та самостійно утримувати себе і дитину».
Отож психологиня найперше радить сказати вагітній, що ви поруч, що ви її підтримаєте, що вона не залишиться в цьому одна. Варто уникати згадок про те, які стереотипи є про мам-підліток, яке інше майбутнє ви планували для доньки тощо. Натомість краще запитати, як дівчина себе почуває, що вона думає про материнство, як уявляє його собі, чи була вона в лікаря, чи знає, як харчуватися, чи потрібна їй підтримка в тому, щоб зрозуміти, як далі діяти: «Проте це не має бути у форматі «Та ти взагалі уявляєш собі, що таке бути матір’ю? Ти хоч знаєш, що тепер дитина з тобою на все життя?». Це не про діалог, а про напад. Краще намагатися зрозуміти, що для себе планує донька і які її очікування від материнства».
Ви можете разом обговорити план подальших дій: чи розглядаєте ви аборт і, якщо так, то де його безпечно зробити та хто піде разом із донькою, щоб підтримати її; якщо донька таки вирішила народжувати, то обговоріть, як ви зміните раціон і хатні обов’язки, які лікарські обстеження варто пройти, як можна поєднувати материнство та школу, який рівень підтримки ви готові надати в плані часу та грошей.
Антоніна Соколова також зазначає, що можна запитати доньку про те, чи потрібні їй якісь поради, чи хоче вона записатися на курси для молодих мам. Можна поділитися і своїм досвідом, якщо порада дійсно потрібна, а потім запропонувати разом пошукати відповіді на те, як досвід материнства змінився за цей час. Під час вагітності особливо важливо запитувати доньку, як вона себе почуває, чи є щось, що її лякає, як оточення реагує на її вагітність і чи потрібна їй підтримка, якщо вона стикнулася з упередженнями серед адміністрації навчального закладу, лікаря, одноліток.
Після народження дитини важливо звертати особливу увагу на те, щоб тримати баланс між гіперопікою та браком підтримки: «Коли батьки бачать уже молоду маму ще дитиною, то намагаються взяти на себе більше відповідальності. Проте через певний час уже стає незрозуміло, хто справді мама цієї дитини, а в доньки немає змоги навчитися незалежності та важливих навичок догляду за немовлям. Тож краще запропонуйте свою допомогу замість того, щоби робити все замість молодої мами», – пояснює Антоніна.
Якщо ви помічаєте, що в доньки щось не виходить, не варто одразу звинувачувати її в тому, що вона нічого не вміє. Усі ми були мамами вперше. Можна сказати, що ви помітили, що дитина багато плаче або що в доньки не завжди є час на прибирання, і знову ж таки запропонувати свою допомогу. Тут також важливо не завжди робити все замість доньки, бо здається, що так начебто швидше. Краще виділити час, щоби навчити молоду маму робити щось самостійно.
Освіта
Одна із систематичних змін, яка могла б допомогти мамам-підліткам, стосується освіти. Згідно з ЮНЕСКО, саме освіта сприяє фізичному й емоційному розвитку дівчат, збільшенню знань і життєвих навичок, вищій упевненості в собі та кращим результатам у житті. Вибуття зі школи значно обмежує можливості мам-підлітків, особливо це стосується фінансової незалежності.
Водночас підліткам складно лишатися в школі: вони стикаються з осудом із боку адміністрації, учителів та учнів, часто пропускають заняття через відвідування лікаря, а пізніше через догляд за дитиною. Так, наприклад, у США всього 53% мам, які народили підлітками, отримали документ про здобуття середньої освіти. А в Танзанії мамам-підліткам заборонено законом ходити до школи, тому що вони «зробили аморальні речі».
В Україні на початку 2010-х з’явилася ініціатива «Університет, дружній до сім’ї», у межах якого навчальні заклади створюють дитячі кімнати, де студенти або працівники можуть залишити своїх дітей, щоби мати змогу здобути повноцінну освіту або ж якісніше поєднувати роботу та материнство. Наразі ініціативу підтримали в Сумах, Кривому Розі, Києві тощо.
Та деяким підліткам потрібна допомога ще в межах школи, зокрема гнучка система відвідування уроків та оцінювання, можливість лишати дитину в дитячих кімнатах. Наприклад, у Нью-Йорку реалізується програма LYFE – молоді мами можуть лишати дітей у спеціальних кімнатах, доки вони самі на навчанні, їм пропонують зв’язатися із соціальним працівником, який допомагає їм скласти подальший план навчання та кар’єри, знайти роботу. Програма також надає уроки з того, як доглядати за дітьми та собою.
Окремою важливою частиною роботи з підлітковою вагітністю має бути якісна сексуальна освіта. Саме уроки про безпечний секс мають бути способом запобігання підліткової вагітності, а не залякування страшними історіями про молодих мам, які не закінчили школи та нічого не досягли в житті.
Як варто було б говорити про мам-підліток?
Коли в ЗМІ та в культурі так з’являється лише певний типаж мам-підліток зі схожими історіями, це впливає й на сприйняття майбутніх мам іншими, й на уявлення про власні можливості. Навіщо старатися, якщо всі мами-підлітки однаково мають один шлях у нікуди? Навіщо старатися, якщо всі навколо впевнені, що ти тепер можеш забути про кар’єру?
Репрезентація має значення. Мами-підлітки заслуговують того, щоб їхні історії були різноманітними – зі своїми труднощами, нерозуміннями, мріями, цілями, розчаруваннями й досягненнями. Іноді, щоб повірити в себе, достатньо хоча б десь побачити альтернативну кінцівку до тієї єдиної, яку пророкують усі навколо.
Коментарі
Підписатись