Star Views + Comments Previous Next Search Wonderzine

ЖиттяЗаборона, розкутість, об’єктивація: як змінювалося ставлення до жіночої оголеності

Чи справді жіноче тіло належить самій жінці?

Заборона, розкутість, об’єктивація: як змінювалося ставлення до жіночої оголеності  — Життя на Wonderzine

Оголене жіноче тіло – завжди більше, ніж просто тіло. В різні часи оголеність жінки або окремих частин її тіла мала сакральне значення, ототожнювалася із соромом, символізувала владу чоловіка над нею. Більшу частину історії людства тіло жінки було об’єктивованим, тобто сприймалося, як об’єкт для отримання сексуального задоволення. Воно викликало бажання, захват від краси та молодості або ж ставало засобом ствердження влади та соціального статусу. Щоправда, не самих жінок.

Починаючи із 20 століття права жінок значно розширилися, а на зміну суспільно-релігійним заборонам прийшла свобода обирати, який вигляд мати. Та чи означає це, що тіло жінки нарешті належить тільки їй самій?

Ми спробували розібратися, як змінювалося ставлення до жіночої оголеності в різні часи, де проходить межа між розкутістю й об’єктивацією, свободою жінки оголюватися та нав’язаними трендами від індустрій, за якими стоять чоловіки.

Текст: Юлія Беба

Від сакральності до сорому – чим була оголеність у різні часи

Голість була традиційною для племен полювальників-збирачів у давні часи й досі вважається нормою серед деяких сучасних племен Африки та Південної Америки. Як серед жінок, так і серед чоловіків. Дослідники стверджують, що прадавні люди почали прикривати тіло одягом, коли стали мігрувати із тропіків у місця з більш суворим кліматом. У ті часи оголеність тіла чи окремих його частин ще не мала сексуального чи гендерного підтексту, не викликала сорому та не підкреслювала соціальний статус. Усе це з’явилося пізніше.

У давньому Єгипті вважалося нормою носити мінімум одягу й оголювати частини тіла, які ми звикли прикривати сьогодні. Незаможні жінки, так само як і чоловіки, носили пов’язки на стегнах і часто оголювали груди, а заможні жінки носили сукні-футляри, що одягали трохи вище або нижче рівня грудей. У ті часи жіночі груди мали сакральне значення та символізували саме життя. Недарма богиню Ісіду зазвичай зображували під час годування груддю фараона.

В античній мінойській цивілізації на острові Крит жінки займали привілейоване місце в суспільстві. Вони носили сукні, що закривали плечі й оголювали груди, що не вважалося вульгарним. У давній Греції, де панував культ здорового атлетичного тіла, було звичним оголюватися під час публічних спортивних змагань. Наприклад, у Спарті й жінки, і чоловіки змагалися голими. А от в етрусків оголене жіноче тіло вважалося елементом розкоші. Щоправда, не для самих жінок, а для чоловіків. Саме тому бенкети та святкування обслуговували голі рабині з гарними тілами.

У древньому Римі публічна оголеність засуджувалась, але не стільки через уявлення про сором і розпутництво, скільки через асоціацію з рабством. У ті часи жінок-рабинь і чоловіків-рабів виставляли на продаж голими, щоб майбутні господарі могли оцінити всі їхні «переваги та недоліки».

Кардинально змінюється ставлення до оголеного жіночого тіла в часи Середньовіччя. Під упливом християнської релігії оголеність почали пов’язувати із гріхом і соромом. У публічному просторі було неприпустимо оголюватися, так само і в мистецтві жінок перестали роздягати. Цікаво, що в ті самі часи існувала течія адамітів, які стверджували, ніби оголеність – природний і «невинний» стан людини. Для богослужінь жінки й чоловіки збиралися голими, за що офіційна церква звинувачувала їх у розпусті та називала єретиками.

З часів Ренесансу в Європі оголеність знову почали легалізувати, принаймні в мистецтві. Такі твори, як «Народження Венери» Боттічеллі чи славнозвісні Рубенсівські жінки, всіляко демонстрували жіноче тіло. Заборону почала змінювати свобода на оголеність у мистецтві. Щоправда, належала вона аж ніяк не жінкам, а тим, хто таке мистецтво замовляв – тобто чоловікам.

Картина голої жінки для підкреслення статусу

«Жодне зображення оголеної натури, навіть найбільш абстрактне, не може не викликати у глядача відгомін еротичного почуття, нехай це буде його найлегша тінь», – пише Кеннет Кларк, британський історик і мистецтвознавець, у книзі «Оголеність у мистецтві».

Зображення оголеного жіночого тіла в мистецтві довгий час мало на меті збудження чоловіка та підкреслення його статусу, стверджує культурологиня Маріам Найєм. Те, що зображувалося на творах мистецтва, тісно пов’язано зі становищем жінки в суспільстві.

«До 20 століття жінка була об’єктом, який належав чоловіку, народжував дітей і підтверджував статус чоловіка. Тому й жіноче тіло в мистецтві – це було об’єктивоване тіло, головне завдання якого полягало в тому, щоб збуджувати. Воно демонструвало образ краси, бажання, молодості, але не суб’єкта.

Водночас, подібної об’єктивації чоловічого оголеного тіла в мистецтві було набагато менше.Чому? Це дуже тісно пов’язано із соціальним контекстом. Чоловіки могли працювати, мали більше прав, могли голосувати – і їх голими не зображували. Жінки не мали права працювати, не мали права голосу, і їх малювали голими», – пояснює Маріам.

За її словами, оголений чоловік у мистецтві завжди суб’єкт. Гарний приклад – фреска Мікеланджело «Створення Адама». Якщо голість чоловіка на творах мистецтва демонструє його силу, то голість жінки демонструє її красу з метою викликати збудження та захоплення.

«Це класно демонструє приклад із картиною «Маха», яку іспанський міністр Мануель Годой замовив собі у Франциско Гоя. На одній картині жінка зображена одягнутою, а на іншій – роздягнутою. Оскільки робота була створена в часи іспанської інквізиції, яка могла покарати за порнографічне мистецтво, то на видному місці вдома в Годоя висіла одягнена маха. Після натиснення на спеціальний механізм з’являлася робота з роздягнутою жінкою. Картина голої жінки, що висить у спальні чи кабінеті чоловіка, підкреслює його статусність. Як писав Сартр: «Дивитися означає володіти». Важко уявити подібну історію з жінкою, яка купує собі у 18 або 19 столітті картину з оголеним чоловіком і підкреслює цим свою статусність», – каже Найєм.

Лише з появою хвиль фемінізму та розширенням прав жінок оголене жіноче тіло в мистецтві починає ставати суб’єктним, вважає Маріам. Оскільки мистецтво завжди зображає життя, то і з появою суб’єктності жінки в суспільстві з’являється суб’єктність жінки в мистецтві.

«Це також пов’язано з тим, що жінок-мисткинь стало більше, тепер оголене жіноче тіло в мистецтві слугує не лише задоволенню чоловіків. Це не означає, що голе жіноче тіло не зникло з мистецтва, просто з'явились інші інтерпретації», – додає культурологиня.

Розкутість vs об’єктивація

Небачену раніше розкутість і свободу оголення принесло 20 століття. Завдяки феміністичному руху права жінок стали розширювалися, так само як і межі дозволеного в зовнішньому вигляді. Замість корсетів і кринолінів жінки змогли самостійно обирати більш зручний і відкритий одяг.

«Наприклад, у 18 столітті жінка не могла обирати, як їй одягатися. Якщо вона не відповідала суспільним очікуванням, це могло завдати шкоди її репутації, вона могла не вийти заміж і відповідно – залишитися ні з чим. Жінка, яка у 20 столітті вдягалася «не так, як треба», гіпотетично могла не вийти заміж, але це не заважало їй працювати та забезпечувати себе. Зв’язок між заміжжям і виживанням зник», – пояснює Маріам Найєм.

На її думку, саме хвилі фемінізму сильно вплинули на сприйняття оголеності певних частин тіла жінки. Що більше прав жінка отримувала, то більше можливостей вона мала вільно обирати, що їй одягати.

«Необхідність стискати себе корсетом фізично відпала разом із метафоричною затисненістю жінки в старих суспільних межах, де вона була об’єктом. З розширенням прав приходить й оголеність певних частин тіла, особливо коли йдеться про комфорт. Наприклад, носити коротку спідницю в спеку – зручніше, ніж кринолін. Але не можна сказати, що більше прав = більше оголеності. Розширення прав призвело насамперед до того, що жінки отримали можливість самостійно вирішувати, одягатися їм чи роздягатися», – додає Найєм.

Сексуальна революція 60–70-х років остаточно зробила оголеність нормою. Порнофільми почали показувати в кінотеатрах, голе тіло стало з’являтися в кіно й театральних виставах, а сексуальні мотиви стали обов’язковими елементами масової культури. Попри те, що розкутість у проявах жіночої оголеності все більше й більше змінювала заборону, голе жіноче тіло продовжувало належати не самій жінці. Диктат церкви та суспільних норм моралі замінили маркетинг і модні тренди. Кіноіндустрія, музична та фешн-індустрія стали відігравати вирішальну роль у тому, одягаються жінки чи роздягаються. Окреме місце в цьому списку посіла реклама, що стала експлуатувати оголене жіноче тіло або його частини, щоб продавати.

Олександра Голуб

юристка, експертка з гендерних питань

Сексуальна об’єктивація – це сприйняття людини виключно як об’єкта чи предмета для отримання сексуального задоволення, ототожнення людини з річчю. При цьому будь-які інтелектуальні здібності чи душевні прагнення людини не беруться до уваги.

Із сексуальною об’єктивацією найчастіше стикаються саме жінки, сексизм широко розповсюджений у масовій культурі. Згадаймо сексистську рекламу, де часто використовуються зображення не просто оголеного жіночого тіла, а лише його частин: груди, ноги, сідниці. Таке «розчленування» яскраво демонструє, що жінка на подібному рекламному зображенні виступає в ролі неживого предмета, є об’єктом, а не активною учасницею процесу. Також можемо пригадати реклами, де жінка зображується як красивий аксесуар, додаток до дорогого авто, будинку й успішного чоловіка.

Звичайно ж, тон у комунікаціях змінюється, великі корпорації тепер усе частіше апелюють до цінностей. Адже дослідження ринку підтверджують, що сексизм та об’єктивація в рекламі не лише шкодить просуванню продукту, а й псує репутацію.

Вільний вибір чи культура вульгарності?

«Деякі жінки вирішили, що наступний крок у руху за розширення власних прав – зрівнятися з чоловіками й узяти участь в об’єктивації самих себе», – пише Аріель Леві, авторка книжки «Female Chauvinist Pigs: Women and the Rise of Raunch Culture» та журналістка New York Magazine.

Леві одна з тих, хто критикує сучасну західну «культуру вульгарності» за те, що вона не лише об’єктивує жінок, але й змушує їх об’єктивувати себе. За її словами, сьогодні носити відвертий одяг і демонструвати власну сексуальність у поведінці – нові форми ствердження прав жінок. Але проблема в тому, що це не звільняє жінок і не прирівнює їх до чоловіків, а лише підсилює важливість зовнішності та сексуальності.

«Культура вульгарності – непрогресивна. Це не про вільне кохання. Це про комерцію, це про те, що секс продає», – переконана Леві.

Маріам Найем

культурологиня

Де межа між тим, щоб оголюватися із власної волі та під упливом нав’язаних трендів, мета яких – зробити жінок сексуалізованими та привабливими для чоловіків, важко сказати. Мені здається, що сакралізованість і прагнення бути бажаною настільки включене в жіноцтво, що дуже важко це відкинути. Настільки важко, що гоління пахв і ніг сприймається, як гігієна. Тобто подобатися чоловікам – це настільки нормально, що стає елементом гігієни. Так само відбувається й з оголеністю в одязі.

Ми всі – соціальні тварини та створені соціальними нормами. Маючи весь багаж спілкування з людьми й уявлень про світ, складно зрозуміти, якими б були наші бажання без цього досвіду. Адже саме цей досвід нас створив. Мені здається, що навіть у 21 столітті ми все ще дуже далекі від того, щоб «чоловічий погляд» не вирішував, який вигляд нам мати. Тобто можна говорити про фемінізм та одягатися й роздягатися так, аби бути бажаною. Це не погано й не добре, так просто є.

Візьмемо для прикладу Брітні Спірс на початку 2000-х і Cardi B у наші часи. Може здаватися, що Брітні Спірс роздягнули її продюсери, а Cardi B роздягнулась сама, адже вона має вигляд дуже empowered. Але насправді це не стільки питання її вибору, скільки питання того, що за музичною індустрією досі стоять чоловіки, які диктують, який вигляд треба мати зіркам.

При цьому Cardi B набагато більш сексуалізована, ніж була Брітні Спірс, що демонструють її кліпи. Культ привабливості жінки для чоловіка нікуди не зник, просто зараз він часто подається під соусом фемінізму.

Однак дещо все-таки змінилося – з’являється культ привабливості чоловіків для жінок. Голого жіночого тіла в мистецтві та масовій культурі не стало менше, просто голого чоловічого тіла стало більше. Жінки отримали більше прав, тому тепер вони можуть, наприклад, купувати порнографічні журнали для жінок і дивитися порнографію для жінок. Не ту порнографію, яка мала б подобатися жінкам, на думку чоловіків, а ту, яка їм насправді подобається. Тобто чоловіків також почали роздягати для задоволення жінок.

І якщо хочеться розібрати, де наша свобода вибору в зовнішньому вигляді, а де щось нав’язане, можна відповісти собі на запитання: «Що б я одягла, якби поруч не було нікого?». Хоча, навіть тоді, соціальні установки не зникнуть з нашої свідомості. 

Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.
Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.