ПодкастиЯк правильно ставити цілі та де брати енергію. Інтерв’ю з нейродослідницею Наталею Кадею

Наталя Кадя – експертка з нейроменеджменту, коучерка, викладачка Львівської бізнес-школи та студентка програм Стенфордського університету. Розклад Наталі розписаний на декілька тижнів уперед, але ми знаходимо годину 1 вересня – у день, коли багато хто з нас починає планувати нове життя – щоб записати інтерв’ю в затишному офісі на Подолі.

У новому випуску «ЇЇ» подкасту ми поговорили з Наталею про те, як запобігти вигорянню, правильно ставити цілі, щоб досягати їх, звідки брати енергію, як звикнути до того, що світ став нестабільним і що робити з токсичними людьми.

Читайте короткий варіант інтерв’ю або слухайте повну розмову в подкасті на зручних для вас платформах (Apple Podcasts, SoundCloud, Spotify, Google Podcasts).

Тут є суб’єктивний бік, а є наукові обґрунтування. Я спробую підійти з обох боків. З точки зору наукового обґрунтування, якщо звернутися до специфіки роботи нашого мозку, його ключовим завданням є забезпечення нашого виживання. Друге завдання – надати нам можливість розмноження, продовження роду. Усе, що виходить за межі цих завдань, мозком сприймається як екстразавдання.

Так от, коли ми не маємо цілі, а щось рутинно робимо щодня, прокидаємося, виконуємо якісь завдання, чимось наповнюємо наш день, виникає питання: ми це робимо, щоби що? Коли є відповідь на це запитання або, іншими словами, коли в нас є ціль, тоді ми усвідомлюємо сенс того, що та для чого робимо. Наприклад, я слідкую за своїм раціоном, щоб бути здоровою. Я ходжу в зал, щоб підтримувати себе у формі. Коли в нас є чітка ціль, тоді ми можемо собі пояснювати якісь свої дії, наміри.

Коли в нас немає цілі, ми дуже швидко починаємо виконувати завдання не заради себе, не заради свого життя, а заради забезпечення потреб інших – тих, у кого ця ціль є. І тоді ми втрачаємо розуміння того, що важливо саме для нас. Виникає питання: «Чому я це роблю?». І це призводить до виснаження, вигорання, втрати власного ресурсу.

Коли в нас є чітка ціль, коли ми тримаємо фокус – бачимо більше можливостей. Тому що людина взагалі здатна помічати лише те, про що думає. Наприклад, якщо вона планує купити квартиру та зробити в ній ремонт, то всюди буде звертати увагу, як влаштовані приміщення, до яких вона заходить.

От тому ціль важлива й для того, щоби допомагати мозку помічати речі, які швидше до неї приведуть.

Спостерігаючи за собою, дуже легко помітити, як працюючи над одним і тим самим завданням в одному й тому ж режимі ми поступово втрачаємо навичку концентруватися, уміння зосереджуватися. Ба більше – і бажання робити це. Є така фраза «середа – це маленька п’ятниця», якщо ви так мислите, це вже ознака того, що ви або дуже втомлені, або не тим в житті займаєтеся.

 Є така фраза «середа – це маленька п’ятниця», якщо ви так мислите, це вже ознака того, що ви або дуже втомлені, або не тим в житті займаєтеся

Коли вже в середині тижня зрозуміло, що немає сил, або ще гірше – очікування п’ятниці починається з понеділка, то це величезна біда. Не для роботодавців, не для інших людей, а для тебе самого.

Тому що очікуючи вихідного дня, ми прискорюємо своє життя. Замість того, щоби відчувати момент, відчувати, що ми в цьому моменті робимо, як змінюємося, як наповнюємося, ми чекаємо неділі, яка, нібито, нас врятує. Але це не так. Якщо ви спіймали себе на таких думках, варто спробувати щось змінити в житті.

Так, ми всі живемо в шаленому ритмі, у парадигмі часу, яка характеризується постійними й невідворотними змінами. Нестабільність стала новою стабільністю. Постійно щось змінюється, постійно нові ввідні. І спонтанність стає новою нормою. Тобто виникає купа нових завдань, умов. І ось усі ці речі, з точки зору роботи нашого мозку, провокують у нас реакцію стресу та відчуття постійної загрози. І для того, щоби менше травмуватися, ми починаємо щось робити просто заради самої роботи.

І у відповідь на запитання, як відчувати момент, дам маленький такий інструмент – кілька разів на день зупинитися. Якщо це на початку важко, я б радила у телефоні поставити нагадування. Зупинитися кілька разів на день, залишитися сам на сам із собою. Виділити півтори хвилини часу й дати собі відповідь на два запитання: що я зараз роблю та як я зараз почуваюся?

І коли ми введемо у звичку цю просту вправу, то почнемо відчувати час, відстежувати різні свої стани протягом дня, взаємозв’язок того, що я роблю та що відчуваю від цього. І що дисциплінованіше ми будемо виконувати ці вправи, то швидше дійдемо до усвідомлення, що день наповнений дуже різними подіями. І насправді ми відчуваємо дуже різні емоції. Протягом дня є багато хорошого. Наше завдання – зафіксувати це.

Звикнути до нестабільності неможливо, проте можливо домовитися із собою, як ти маєш зараз поводитися, аби почуватися нормально. Я вже не кажу кайфово, чи відчувати щастя та задоволення. З березня, коли почався карантин, скільки всього відразу ми мали переосмислити – наші родини, стосунки з дітьми, здатність перебувати вдома 24 години, відсутність необхідності соціалізуватися, ходити на якісь зустрічі, концерти. Тобто виходить так, що за ці пів року життя ми передумали, переробили, переосмислили стільки речей, скільки, якби не ковід, ми б, можливо, ніколи в житті не переосмислили.

Ми всі звикли до ефемерного відчуття комфорту. Причому, що парадоксально, комфорт людина визначає не як стан, коли їй зручно, а з точки зору нашого сприйняття реальності, тобто коли їй відомо, що буде.

Нам треба усвідомити, що те, що ми раніше називали комфортом, – це не більше, ніж наша звична поведінка й ставлення до життя.

Такої звичної стабільності, до якої мене привчали батьки, родина, суспільство – не буде. Тепер я маю по-інакшому ставитися до себе й до світу, для того, щоби почуватися краще, і думати, як у цей новий світ вмонтуватися. Це дає нам енергію, яка є на сьогодні ресурсом, що має найбільший попит.

Давай спочатку розберемося з тим, що таке енергія. Є 4 рівні енергії. Перший – базовий і найважливіший – це наша фізична енергія. Далі емоційна, інтелектуальна енергія. І 4-й рівень ‒ духовна енергія.

Характерно, що попри те, що перший, базовий рівень – це фізична енергія, він, як не дивно, є визначальним для того, чи будемо ми мати енергію на всіх інших рівнях.

Для того, щоби зрозуміти, де брати енергію, треба з’ясувати не менш важливу річ: на що ми її витрачаємо. І отут першим кроком на шляху до визначення свого енергетичного балансу є усвідомлення того, що мені дає енергію, а що в мене найбільше її забирає.

Якщо говорити про всі 4 рівні, то варто зазначити, що в період карантину ми всі залягли вдома, мало рухалися. Робочий день починався та закінчувався в ліжку. І через 2‒3 тижні виявилося, що в нас ні на що немає сил. І коли почали досліджувати цю історію, то з’ясувалося, що базова річ, з якої ми перестали черпати енергію, – це наша фізична активність. Коли її не вистачає, ми не можемо говорити про те, що керуємо своїми емоційними станами.

Тому, щоб знати, де брати енергію, треба зрозуміти базову річ: перше – фізична активність і сон.

Так, тому що якість сну прямо впливає на якість і тривалість життя, і в колонці наведена величезна купа досліджень. Але скажу визначальну річ: коли ми говоримо про фізичну енергію як базову, як фундамент для всього іншого, то на першому місці якість сну. Тому коли приходять на коучинг і говорять про те, що хочуть якихось змін у житті, хочуть відкрити свій потенціал, зрозуміти або віднайти новий смисл, утворити нові цілі, – ми завжди починаємо з аналізу того, а чи є в людини енергія на це все.

Раніше говорили, що основною валютою майбутнього є інформація, а зараз стало зрозуміло, що основною валютою майбутнього є довіра, уміння створювати її у стосунках. І друга штука – це енергія. Ти можеш бути мільярд разів унікальним, геніальним, але якщо в тебе немає енергії, ти не будеш здатний цю історію донести, розвернути, перетворити в якісь конкретні дії.

Доведено, що якщо ти не висипаєшся, ти не спроможний нормально думати. Якщо в тебе немає достатньої фізичної активності, ти не здатен керувати своїми емоційними станами. Це означає, що ти не можеш бути успішним, якщо ти фізично та ментально нездоровий.

І тому, на превелике щастя, зараз повертається тренд – гігієнічною нормою людини є не тільки чистити зуби тричі на день, а й контролювати своє здоров’я. Ходити у спортзал не заради красивої фігури, а заради відчуття фізичного здоров’я та повернення своєї фізичної енергії. І це дуже круто.

Так, є таке стенфордське дослідження. Тому що саме оточення визначає, про що ми думаємо, які книжки читаємо, яким спортом займаємося. Вибираємо, жалітися на життя чи радіти, пліткувати ввечері чи обговорювати можливості десь поїхати повчитися.

З цього дослідження випливає, що на 40% ми спрогнозовані нашими генами. Через гени передається й наша здатність радіти життю, 10% – непрогнозовані, ми на них не можемо вплинути взагалі, а 50% – оточення.

Дуже важливо те, де ми зростаємо, навколо кого стаємо соціально-дорослими. З ким ми проводимо найбільшу кількість часу. Хто є тими людьми, на кого ми орієнтуємося. Можна поспостерігати за своїми найближчими друзями й помітити, що з часом у вас удома дивним чином з’являються якісь речі однакового дизайну. Ви ходите до одного перукаря, починаєте читати одні й ті самі книжки, підписуєтеся на одних і тих самих блогерів в Інстаграмі, їздите на одні й ті самі навчання чи ретрити.

Це все визначає оточення, ті люди, з ким ми проводимо найбільше часу. Є така наука – епігенетика, яка досліджує спосіб життя, який залежить від оточення та здатний упливати на наші генетично закладені вподобання та рішення. Тобто від того, який спосіб життя ми маємо, залежить те, яким воно буде. А спосіб життя визначає оточення.

У мене запитання – як вони туди потрапили? Це перше. А друге – якщо так сталося, то що вони досі там роблять?

Дуже сміливо й дуже спокійно. Тому що найголовніша людина у вашому житті – це ви. І добробут людей навколо вас залежить від того, скільки добра у вас є. І тому що більше ви маєте добра, любові, поваги, знань, інтелекту, енергії, емоцій, то більше ви можете дати іншим людям.

Якщо ви відчуваєте виснаження або з’являється відчуття, що з вами щось не так, ви чогось не гідні, після того, як провели час із певними людьми, то запитання – навіщо вам витрачати свій час на цих людей.

Адже один із небагатьох невідновлювальних ресурсів зараз – це час. Кожна хвилина вашого часу вже ніколи не повернеться. І тут питання до себе й до власної усвідомленості – на що ми його витратили?

Якщо ви прагнете якихось змін, подивіться навколо, знайдіть людей, які вже мають те, чого ви хочете досягнути, і подумайте, як стати ближчим до них або разом із ними вийти на новий рівень взаємодії.

 Що більше ми бачимо хорошого, то більше хорошого притягуємо. Не магнітом, не силою думки, а завдяки здатності його помічати

Перша звичка – дякувати. Собі й життю. Чому вона важлива? Знову ж таки, бо вона налаштовує мозок бачити позитив. Позитив любить позитив. Що більше ми бачимо хорошого, то більше хорошого притягуємо. Не магнітом, не силою думки, а завдяки здатності його помічати. Подяка працює з деякими людьми краще, ніж фінансова винагорода. Це абсолютно так. Коли ми даємо людині визнання її значущості, це дуже-дуже важливо.

Друга звичка – ретельно слідкувати за своїми думками зранку. Тому що перша думка, з якою ми прокидаємося, на що налаштовуємося, керує нами протягом дня. Якщо прокидаємося з думкою: життя – біль, ну то так ми й будемо його бачити. Якщо прокидатися з думками: цікаво, що цей новий день мені принесе? Який новий досвід? Яких цікавих людей я зустріну протягом дня? Тоді з нами відбуватимуться хороші та позитивні речі.

Третя надважлива штука – завжди мати чітку ціль на день: що я точно зроблю сьогодні за будь-яких обставин, які три завдання найшвидше, найлегше наблизять мене до моєї мети.

І четверте, визначальне – думати завжди про смисл. Сенс життя, Аню, у самому житті. Життя – це процес. Але процес може бути різним. Він не має бути лише таким, який приносить кайф і задоволення. Процес – ще й про те, щоб посумувати, зробити помилку, не виконати зобов’язання перед собою. А прийняття цілісності процесу життя й називається щастям.