Подкасти«Ми всі амбасадори синдрому самозванця». Лєра Бородіна – про кризу, мотивацію й рольові моделі

Нам, як і всім, не легко. Ми не потрапили до цього 1% суперактуального наразі бізнесу. Зрештою, як й інші 99% підприємців. Немає вечірок, не святкують дні народження, весілля. Дівчатам зараз не потрібні вечірні сукні, а салонам краси взагалі не можна працювати.

До речі, це вже моя третя криза в ролі підприємиці. У 2008–2009 роках я мала маленьке агентство, яке успішно закрила після кризи. Тут був збіг кількох чинників: криза 2008-го дуже вдарила по рекламному ринку, а я тільки-но народила Соню. Тоді здавалося, що моє життя кардинально змінилося: я відчула, що не драйвить їхати на роботу. А для мене дуже важливе відчуття, коли, попри проблеми чи складнощі, робота надихає, надихає боротися з оцими щоденними проблемами. Отже, свій перший агентський бізнес я закрила в 2009 році. Можна сказати, що першу кризу ми не пережили.

Друга відбулася в 2014–2015 роках. Тоді був тільки Oh my look, і нас врятували клієнти, які продовжували працювати: телевізійні канали не припиняли знімати великі проєкти – і сервіс працював лише для них. Але за рік ситуація вирівнялась і навіть поліпшилась. Сервіс набрав ще більшої актуальності, адже заговорили про усвідомлене споживання. Дівчата зрозуміли, що краще взяти сукню в оренду, ніж купувати, і вона потім буде висіти в шафі без діла.

Коли сталася весна 2020-го, ніхто не очікував біди. Та я точно знаю: коли твій літак умовно в зоні турбулентності чи падає, сенсу придумувати довгострокову стратегію немає. Будь-яку стратегію ти робиш на базі якихось даних, за якимись внутрішніми інсайтами, на підставі аналітики аудиторії. Зараз це робити неможливо. У нас на початку карантину навіть був скайп з усіма нашими партнерами з франчайзингу, вони просили надати їм план дій. Я відповіла, що план буде, та тільки не зараз. Нам треба приземлитися в якійсь точці, відкритися, зрозуміти, що відбувається, чи змінився світ, як усі прогнозують, що змінюється в звичках наших клієнтів, тоді вже ми придумуватимемо стратегію.

Під час турбулентності важливо фокусуватися на щоденних задачах.

Так. Нам пощастило: за кілька місяців до початку карантину ми змінили структуру компанії й скоротили майже 20 посад. Змінили й оптимізували для більшої швидкості, для більш фокусних цілей команду й бізнес кілька місяців тому. Щось скасували, з кимось попрощалися, когось перевели на інші позиції. До настання карантину якісь вакансії ми встигли закрити, а якісь – ні. На час карантину поки поставили їх на паузу.

Я пам’ятаю наче зараз: приходжу додому, набираю ванну й реву, бо щойно дочитала книгу, яка розірвала мене на шматки, і тут зі мною все це відбувається. Я ж не з вулиці прийшла, у мене в Києві шість орендованих приміщень, ми суперчіткі, завжди платимо вчасно, розвиваємося, даємо робочі місця! Як тут можна говорити про гендерну рівність, про права розвивати бізнес, коли тобі не здають приміщення лише тому, що ти жінка та є чоловік, який хоче його винайняти.

Однак це історія зі щасливим фіналом: власники все ж обрали нас. Проте це для мене було відкриттям: уперше зрозуміла, що дискримінація існує, просто раніше я її не помічала.

Гадаю, що в інших бізнесах, де переважають чоловіки, жінкам набагато складніше.

Так, я знаю й дуже вдячна за довіру. Дійсно приємно, що жінки бачать мене такою моделлю. Проте іноді це дивує, бо здається, що рольовою моделлю може бути людина, яку ти добре знаєш. Знаєш, який у неї бекграунд. Ну, принаймні в мене так.

Для мене це збірний образ. Мені дуже пощастило з подругами, я регулярно про це кажу. Моє оточення, мої найближчі подруги – це Альона Гудкова, Алла Клименко, Надя Дорофеєва, Марина Карпій. Кожна з них для мене класний приклад легкості, свободи мислення, поведінки. Ми дійсно різні, але доповнюємо одна одну.

Я почала би з екологічності в спілкуванні. Коли я була геть молодою й ходила на безліч різних тренінгів, то запам’ятала одну з фраз: «Сенс кожної комунікації полягає в її результаті». Коли ти спілкуєшся з друзями, то завжди маєш пам’ятати про мету. Тому для мене важливо, щоб людина була екологічною, була для іншої підтримкою, а не тою, хто постійно вказує на твої проблеми й каже, що робити. Другий момент – це чесність. Третій, і дуже важливий, – єдині цінності й бажання розвиватися. У мене немає жодної близької подруги-домогосподарки. Я не проти домогосподарок, та я б хотіла надихати дівчат, які ще нічим не займаються й не можуть поки себе знайти, щоб почати щось робити та розвиватися. Мої близькі всі чимось зайняті. Це бажання йти вперед, щось створювати, бути корисним собі, суспільству, не стояти на місці сильно резонує мені. А ще важливе почуття гумору.

Абсолютно. Але тут додам ще й мотивацію. Коли людина керує компанією, часто постає питання мотивації. Я взагалі не вірю, що людину можна штучно мотивувати. Вірю виключно у внутрішню мотивацію кожного. Ця мотивація або є, або її немає. На жаль, буває, що людина класна, вона тобі подобається за всіма якостями, але ваші пазли не підходять, у такому разі доводиться з нею прощатися. Людину має драйвити той список проблем, які потрібно вирішувати на роботі. Має драйвити розв’язувати ці проблеми в оточенні певних людей. Ні про яку зовнішню мотивацію не йдеться.

HR-директорка Netflix Петті Мак-Корд у своїй книзі зазначила, що ніякий настільний футбол в офісі, ніякі суші-четверги чи винні п’ятниці ніколи не мотивуватимуть людину працювати так, як робота в крутій команді з колегами, на яких можна покластися. Це основне. Ось на цьому в 2020-му я й хочу сфокусуватися. Хочу, щоб мої сильні співробітники працювали в оточенні таких самих. Це моя мрія.

Я взагалі не до кінця розумію, що люди вкладають у поняття успіх. Безумовно, багато працювати має значення, та виключати везіння теж не варто. Я часто прокручую якісь моменти: сталася класна подія, зійшла на нову сходинку, яка для тебе особисто дуже важлива, ти зробила прорив. У такі моменти я люблю аналізувати, що ж привело до цієї точки, яка деталь, хто був тією людиною, яка тобі зателефонувала, запропонувала, хто був людиною, до якої звернулася, коли почала шукати вихід з певної ситуації.

З одного боку, дійсно, велика складова успіху – те, що ти опинився в потрібний час у потрібному місці, але я визначила б ще й третю складову – це люди.

Я почала працювати дуже рано, років з п’ятнадцяти (не хочу, щоб зараз склалося враження, що я свята: однозначно в моєму житті були якісь факапи, десь поводилася не так, як мала, імовірно когось підводила), і рано зрозуміла, що питання репутації й власного іміджу дуже важливі. Тому, коли я розбираю речі, які виявилися основними для мого бізнесу, поворотними в долі, то завжди «добираюся» до людей, які цьому посприяли, допомогли, сказали «так», коли можна було відмовити.

Тому, я гадаю, є три складові успіху: багато працювати, чинник везіння й люди, а отже, і твої взаємини з ними.

Ні, не виходить. Та я вважаю, що цей рівень work-life balancе у нас у голові. Ми маємо передусім домовитися із собою й погодитися, що така схема з більшою присутністю роботи в житті – це наш особистий life-work balancе. А якщо хтось прагне цього 50/50, тоді буде важко, бо такого балансу точно не існує. Просто спробуйте змінити своє ставлення до цих пропорцій.

Тоді я подумала: «Чому, коли тобі два роки і хвиля тебе нагрібає в прямому сенсі, тобі навіть смішно від цього, і продовжуєш будувати фортецю з піску? Щоразу вона виходить кращою, ти кайфуєш, тобі не страшно, що набігає хвиля. А коли тобі 25, 35, 42, з’являється відчуття, якщо з першого разу не вдасться, то ти нездара?»

Мені чомусь здається, що це прерогатива жінок. Тому хочу підтримати жінок і дівчат, які зараз перебувають на самому початку. Я хотіла б, щоб вони не боялися, що не вийде, бо точно так буде, але вдасться потім. Невдачі – це так само нормальне явище, як і вдача. Ти не можеш прийти до іPhone 11, не зробивши перший і третій.

І ще хочу дещо сказати про впевненість у собі. Я стала тою, ким є зараз, саме завдяки невпевненості в собі. Якби з дитинства була дуже впевненою, то навіщо тоді взагалі щось робити? Невпевненість мотивує мене продовжувати вчитися. Адже якщо все знаю, то навіщо мені читати книги, дивитися онлайн-курси, цікавитися новими технологіями? Я вважаю, що здорова невпевненість у собі – це класна штука.

У мене 98% команди – дівчата. Протягом усіх цих років я бачу, як класні, розумні спеціалістки не певні в собі. Ми всі амбасадори синдрому самозванця.

Дуже важливо не боятися невдач, тому що вони однаково траплятимуться з вами. Важливо бути адекватними, знати свої сильні й слабкі сторони та багато працювати.

Матеріал підготовлено в партнерстві з ООН Жінки в Україні

ООН Жінки є структурою Організації Об’єднаних Націй із питань гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок і дівчат. В Україні діяльність ООН Жінки спрямована на сприяння рівноправній участі жінок у всіх аспектах життя.