Star Views + Comments Previous Next Search Wonderzine

ПсихологіяМама знає краще. Що таке сепарація та чому нам важко відділитися від батьків

Мама знає краще. Що таке сепарація та чому нам важко відділитися від батьків — Психологія на Wonderzine

Я живу не своє життя

Протягом усього життя ми встановлюємо зв’язки з людьми та будуємо з ними стосунки. Найперша й найміцніша прив’язаність виникає саме з батьками. В ідеалі вони з дитинства піклуються про нас, люблять, хвалять і підтримують, тому стають найважливішими людьми в нашому світі. Але в певний момент від них треба відділитися, почати жити й ухвалювати рішення самостійно.

Разом із психотерапевткою Євгенією Толочко розбираємося, що таке сепарація, чому вона не відбувається вчасно та як це можна зрозуміти. А також цікавимося, чи впливає залежність від батьків на партнерські стосунки.

Євгенія Толочко

психотерапевтка, спеціалістка сервісу онлайн-психотерапії treatfield


Що таке сепарація?

Сепарація – це природній поступовий процес психологічного та фізичного відокремлення дитини від батьків, який починається із трьох років. До цього віку встановлюється зв’язок із турботливим дорослим, створюється відчуття безпеки й довіри.

Сім’я – це місце, де ми отримуємо любов, турботу, встановлюємо перші міцні стосунки, розуміємо, що світ надійний і з нами все буде добре. У теорії прив’язаності є така ідея, що треба «насититися» базовим зв’язком, а потім відійти, щоб досліджувати зовнішній світ.

Сепарація відбувається в підлітковому періоді, рідко це буває плавно. Підлітковий бунт полягає в тому, що «хороші» батьки стають «поганими». Різке відокремлення має на меті встановити, хто який є. Але це трошки чорно-біле мислення – ділити все на два табори. Сепаруватися плавно можна, усвідомивши, що я і хороший, і поганий. І люди довкола мене також такі.

Як зрозуміти, що я залежу від батьків досі?

  • Ваш вибір залежить від їхнього схвалення

Якщо ви робите щось, що не подобається батькам, то відчуваєте провину. Або, навпаки, не робите того, що вони не схвалюють. Це може відбиватися на виборі партнера, професії чи будь-чого іншого. Також тут може проявлятися протестна позиція, коли ви робите щось на зло батькам.

Якось я чула приклад, який наводив один чоловік: «Я відокремився від батьків. Ми живемо в різних частинах світу». Та відстань не свідчить про повну сепарацію, якщо батьки однаково залишаються людьми, з якими ви узгоджуєте свої рішення.

  • Вам складно висловлювати почуття
  • Ви намагаєтеся догодити їм, попри ваші бажання

Наприклад, вони просять приїхати на вихідні, а ви маєте інші плани. Але однаково робите це, тому що не хочете переживати негативні емоції.

  • Ви вірите, що батьки знають, як буде краще
  • Ви намагаєтеся постійно довести щось батькам
  • Ви ідеалізуєте своїх батьків
  • Ви не можете сказати «ні»

До чого це може призвести?

Може статися так, що в певний момент ви усвідомите, що живете не своє життя. Раптом оглянетеся та зрозумієте, що ви нещасливі. Тому що керувалися не своїми бажаннями, почуттями та рішеннями, а просто слухали, як вам «буде краще».

Є певні уявлення, які нам передають батьки, а надалі нам треба їх перевіряти. Мама казала, якщо бігати босоніж калюжами, то захворієш. Треба один раз пройтися, захворіти та зробити це знання своїм.

Також можуть виникнути труднощі під час будування своєї сім’ї. Або ви взагалі не захочете її створювати, бо місце близької людини вже зайнято батьками: вже є ті, про кого ви турбуєтеся, чиї проблеми вирішуєте, з ким зідзвонюєтеся й обговорюєте свій день. Або, навпаки, це все роблять для вас.

Ми часто обираємо партнера в перших серйозних стосунках, що схожий на одного з батьків, і продовжуємо програвати знайомі сценарії. Якщо ви не сепарувалися від них і вступили у стосунки, то це відділення може відбутися якраз у них. Якщо, звісно, ви захочете відчувати свої кордони й бажання.

Чому не вдається відділитися від батьків?

Невиконана сепарація першого періоду життя може бути спричинена такими факторами:

Недостатня увага. Якщо сепарація не відбувається вчасно, то в дорослому віці люди, які не отримали від своїх батьків тепло, турботу, визнання (в кожного своє), продовжують чекати на це. Створюється враження, що вони повернуті обличчям до батьків, а спиною до свого дорослого життя. Вони продовжують займатися стосунками зі своїми батьками, шукають їхнього схвалення, синхронізуються з їхніми бажаннями й очікуваннями.

Немає відчуття наповненості. Людина продовжує присвячувати своє життя та свої досягнення батькам, тому що чекає, що вони нарешті похвалять, полюблять, проявлять ніжність і турботу. Ось це все вона буде очікувати не від життя чи партнера, а саме від батьків.

Надмірна опіка. Дитина не може відділитися від батьків, якщо вони занадто про неї турбуються. Надмірна опіка – це ще не означає визнання, прийняття та любов. Вона може проявлятися й у висловах: «Добре вчися», «Я знаю краще, ніж ти», «Я зроблю це замість тебе» та подібних. Це не грає на користь дорослішанню й відчуттю того, що «я можу сам» і призводить до заниженої самооцінки.

Ми кожного разу можемо допомагати дитині взувати кросівки, але так вона ніколи не навчиться робити цього сама. Натомість ми витрачаємо свій час і зусилля. Виходить, що дитина росте з відчуттям того, що не здатна впоратися з життєвими ситуаціями. До того ж не помічає свої бажання, не досліджує цей світ, не може оцінити свої сили та можливості для досягнення якоїсь цілі.

А якщо я помічаю, що дитина залежить від мене?

Дотримуйтеся правила «Моя дитина впорається». Вона має достатньо сил, аби зробити щось самостійно: поїсти ложкою, зробити уроки чи обрати партнера. Звісно, дорослий «може краще», але важливо вірити, що й дитина може.

Вмійте сказати «ні». Якщо батьки не можуть відмовити дитині, то вона не впорається в дорослому житті з розчаруванням і не зможе відмовляти ні вам, ні іншим людям.

Наприклад, дитина хоче, щоб ви на ніч почитали їй книжку, але ви вже дуже втомлені. Та ви однаково зробите це, тому що дитина засмутиться. А можна було б пояснити, що ви втомилися, стикнутися з її переживаннями, але вірити, що вона впорається з цим. Якщо ви проявляєте жертовність, то дитина також буде це переймати.

Як залежність упливає на партнерські стосунки?

Якщо ж говорити про стосунки, то тут йтиметься про співзалежність. Не зовсім правильно казати, що від партнера треба буде «сепаруватися». Поняття «сепарації» вживається в контексті стосунків батьків і дітей.

Людина, яка не сепарувалася, підсвідомо починає підлаштовуватися під партнера й поводитися подібно до моделі стосунків із батьками. Коли ми зустрічаємо партнера, то він стає важливою близькою фігурою для нас. Іноді ця фігура стає занадто великою, з’являється відчуття чогось більшого, аніж просто того, що ми дві дорослі людини, рівні між собою. Якщо є звичка, що мене люблять тільки тоді, коли я хороший і роблю так, як подобається мамі, то у стосунках я також буду старатися робити все для того, щоб мене любили.

У моменти, коли ми погано розуміємо, чого хочемо, й орієнтуємося винятково на чиїсь потреби, нам важче сказати «ні». Це також може йти від батьків, якщо під час спілкування з ними існувала заборона на агресію, а схвалювалася лише слухняна поведінка без конфліктів.

Право на «ні» або на власну агресію дуже важливе у співзалежних стосунках. Ми не повинні відчувати провину й думати, що ми погані, якщо не хочемо робити так, як каже партнер.

У чому основна різниця відмінності стосунків із батьками та партнером?

Коли ми маленькі, то наше життя та фізичне виживання залежать від батьків. Дитина до року взагалі не виживе сама, тому є страх втратити цю залежність. Він реальний, тому що відокремлення загрожує фактичному існуванню.

Коли ми виростаємо та вступаємо в партнерські стосунки, наше життя вже не залежить від іншого, але відчуття складається, що залежить. Це відбувається тому, що ситуація нагадує нам сімейні стосунки, оскільки партнер також стає важливою людиною.

Надалі характерні риси співзалежної системи переносяться в особисті стосунки: людина не помічає власні бажання й кордони, не може сказати, що вона хоче, прагне бути хорошою. Вона зіставляє настрій партнера зі своїм, стежить за тим, задоволений він чи ні, пов’язує його щастя зі своїм і думає, що своєю поведінкою може впливати на якість його існування. Людина вважає, що всі стосунки залежать від неї. Зазвичай у таких ситуаціях на себе беруть дуже багато відповідальності та провини, тому не помічають, коли особисті кордони порушують.

Основними маркерами залежності від іншого є відчуття провини й образи. Немає якогось порозуміння у стосунках, чітких домовленостей. Партнер має здогадатися, що хочу я, натомість я здогадуюсь, що хоче він. Відсутня культура прямих прохань: «Зроби це для мене». Як наслідок, ми робимо те, що нас не просять, і чекаємо, коли нам подякують. Виходить, що хтось комусь «винен».

Залежність від партнера важливо розділяти на психологічну та фізичну (матеріальну). Ви незалежні, якщо маєте право на свої бажання, можете домовлятися, відчуваєте свої кордони й іншої людини, ви економічно незалежні та можете існувати після розставання з партнером. Звісно, вам буде сумно, ви можете переживати горе та втрату, але вашому життю нічого не загрожує. Та варто сказати, що кожен сам визначає необхідність у власній свободі та реалізації потреб.

Як сепаруватися, щоб нікого не образити? Чи не буде це занадто різко?

Це дуже складний процес, який запускається тоді, коли ви починаєте помічати власні почуття, аналізувати, чого ви хочете й що вам підходить, а що – ні. Ви присвоюєте собі певну агресію, яка необхідна, щоб відстояти особисті кордони там, де їх не поважають.

Трапляється, коли людина йде на психотерапію, читає книжки й в один момент розуміє, що у стосунках щось не так. І тоді відбувається різка зміни настроїв і поведінки, що найчастіше є неочікуваними для іншої людини. Це природний етап, який потім нормалізується.

Тим паче, що партнер може бути не готовим до нової схеми стосунків. Раніше було зручно, його запитувати, що він хоче на сніданок, що будемо робити, куди підемо й так далі. А тут починаються зміни.

Обидві людини повинні бути зацікавлені в тому, щоб залишитися разом і розділяти певні цінності. В ієрархічній системі стосунків це може бути складно, один із партнерів може не погодитися на зміни.

Важко витримати баланс, щоб і прислухатися до себе, і піти на компроміс, поважаючи думку іншої людини. Важливо мати у фокусі, що ви хочете зберегти стосунки. Керуйтеся думкою, що ви помічаєте себе, але не припиняєте звертати увагу на близьку людину. «Я тебе люблю, мені важливо, щоб ти залишився, але не можу зробити те чи те».

Ще важливий момент у сепарації – це деідеалізація. Коли ви бачите в людях простих людей, які можуть помилятися чи чогось не знати, то відділитися легше.

Текст:

Катерина Янченко

Фото:

Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.
Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.