Star Views + Comments Previous Next Search Wonderzine

Власний простір«На часі все». Феміністки про те, як змінилася їхня робота після повномасштабного вторгнення

«Сконцентрувалися на закритті базових потреб»

«На часі все». Феміністки про те, як змінилася їхня робота після повномасштабного вторгнення — Власний простір на Wonderzine

Український феміністичний рух має свої особливості, і повномасштабна війна підкреслила це зокрема. Вона створила низку нових викликів, з якими зіштовхуються і цивільні, і жінки-військові, і фемспільнота ефективно відреагувала на нові запити.

Організації перебудували свою роботу, аби бути поруч з тими, хто шукає жіночу військову форму, намагається влаштувати життя своє та дітей на новому місці, знаходить в собі сили заявити про пережите насильство на окупованих територіях та стає воєнними кореспондентками.

Запитали у феміністок, з якими новими викликами у сфері прав жінок вони зіштовхнулися, як перебудували свою роботу та змінили способи адвокації.

 

 

 

Ольга Полякова

виконавча директорка ГО Gender Stream 

 

 

 

 

Крім обстоювання гендерної рівності, феміністки мають також боротися проти агресора, декларувати неможливість територіальних поступок.

 

З 2016 року наша організація почала просувати ідеї гендерної рівності в секторі безпеки, порушувати питання захисту ЛГБТІК+ людей у цих структурах і займається цим зараз. Ще з того часу ми брали участь у спільній роботі, спрямованій, зокрема, на допомогу військовослужбовицям і волонтеркам.

З початком повномасштабного вторгнення діяльність Gender Stream посилилась у напрямі надання гуманітарної допомоги цивільним, постраждалим від воєнних дій. Станом на сьогодні організація концентрує зусилля на адвокаційній роботі, а саме – на протидії злочинам на ґрунті нетерпимості в Україні. Та просуває законопроєкт 5488 про внесення змін до законодавства щодо боротьби з проявами дискримінації та злочинами ненависті. 

Окремо я б хотіла наголосити на захисті прав ЛБ-жінок (лесбійок і бісексуальних). Наразі немає достатньої реакції на специфічні виклики, перед якими постають ЛБ-жінки, у тому числі на тлі повномасштабної війни. 

  

По-перше, це недосконалість законодавства. Наприклад, якщо одна з партнерок служить у лавах Збройних Сил, лесбійська пара не має тих самих законних прав, що й різностатеві пари. Те ж стосується репродуктивних прав. Якщо гетеросексуальна пара може без проблем звернутися до медзакладів й отримати кваліфіковану допомогу, то ЛБ-жінкам потрібно фактично виборювати своє право стати матір’ю. 

Тож необхідно створювати комплексні інклюзивні програми для ЛБ-жінок, які стикаються з несправедливістю, дискримінацією та насильством. Їхні потреби й виклики мають враховуватися на державному рівні. 

Сьогодні до пріоритетів українських феміністок, окрім захисту прав і свобод, додається захист власного життя й здоров’я. Крім обстоювання гендерної рівності, вони мають також боротися проти агресора, декларувати неможливість територіальних поступок. Адже війна є не тільки боротьбою за територію, а й боротьбою проти поневолення людської гідності. Такий досвід відрізняє нас від країн, яким останніми десятиліттями не доводилося виборювати свою свободу, і це накладає відбиток на український феміністський рух загалом. 

Я зустрічаю чимало закордонних феміністок, які глибоко занурені в український контекст: вони стежать за новинами, вивчають нашу проблематику. Важко зазвичай говорити з тими, хто тільки дізнався про Україну і про те, що в ній є потужний жіночий феміністичний рух. 

 

 

 

 

 

 

 

Усе це – наш внесок у розвиток кращого майбутнього для українських жінок. 

 

Та якщо й виникають непорозуміння, важливо підтримувати комунікацію та продовжувати акцентувати на проблемах в Україні. Адже жінки в Європі, феміністки, ЛБ-жінки мають доступ до ухвалення рішень, розподілу фінансування та зброї. Яскравим прикладом є прем’єрка Данії, яка послідовно підтримує Україну, бореться за права жінок і підтримує ЛГБТІК+ людей у Європі. 

Звісно, війна внесла корективи в інструменти боротьби за права жінок. Наразі ми не маємо змоги використовувати всі ті канали, що раніше. Воєнний стан і безпекова ситуація внеможливлюють проведення масових заходів, мітингів, протестів, тож активісткам у своїй діяльності потрібно шукати інші інструменти.  

Відбулися й інші зміни. Gender Stream є не гуманітарною, а правозахисною організацією. Проте на початку повномасштабного вторгнення ми надавали й гуманітарну, і фінансову, і психологічну допомогу, оскільки тоді був величезний запит на цю підтримку. 

Та все ж ми концентруємося не на разовій підтримці, яку можна надати тут і зараз, а на якісних змінах, що можуть суттєво вплинути на життя жінок у довгостроковій перспективі. Ми адвокуємо важливі зміни в законодавство, працюємо пліч-о-пліч із правозахисницями, які вступили до лав ЗСУ, проводимо навчальні заходи на теми безпеки, здоров’я, захисту прав дітей. Усе це – наш внесок у розвиток кращого майбутнього для українських жінок. 

 

 

 

Анна Шаригіна 

Президентка ГО ХЖО СФЕРА

 

 

 

Наразі дуже багато жінок перебувають у гуманітарній кризі, тому потребують елементарних речей для нормального життя. 

  

До повномасштабного вторгнення наша організація «Сфера» фокусувалася на правозахисній діяльності. Та з початком війни ми вирішили надавати послуги жінкам і ЛГБТК-спільноті, зокрема, гуманітарну допомогу, психологічну підтримку й за потреби скеровувати до юристів. 

В Україні громадські організації в колі ЛГБТК і жіночих спільнот за спрямуванням умовно можна поділити на дві великі групи. Одні надавали сервісні послуги – тестування на ВІЛ, психологічні, юридичні консультації, другі – правозахисні: проводили просвітницькі заходи, займалися адвокацією. Але з 2022 року чимало організацій переорієнтувалися на надання саме базової допомоги – харчових продуктів, товарів гігієни тощо. 

Наразі дуже багато жінок перебувають у гуманітарній кризі, тому потребують елементарних речей для нормального життя. Безліч жінок, зокрема й ЛГБТК, тікали з окупованих територій навіть без тривожної валізи, просто в тому, у чому були. Тож їм необхідна саме базова підтримка. 

 

З іншого боку, залишаються виклики, що були й до повномасштабного вторгнення, як-от сексизм, дискримінація, домагання та сексуальне насильство. Жительки окупованих територій пережили найстрашніший досвід, який тільки можна уявити. Адже це не новина, що жінок через зґвалтування й катування завжди використовували як зброю у війні для деморалізації суспільства.

Крім того, ми спостерігаємо знецінення внеску жінок в успішність ЗСУ, а також волонтерок та інших осіб, які важко працюють у тилу.

Ось чому наша організація останнім часом скорочує гуманітарну допомогу та фокусується на базовій допомозі соціально активним жінкам і їхнім ініціативам. Наразі український фемінізм ніби затиснутий між двома лещатами. З одного боку – це глобальні наративи фемінізму як пацифістського руху або руху проти війни, на Заході часто лунає критика, зокрема, націоналізму. З іншого – ми маємо говорити про те, що відбувається в Україні, що росія намагається своїми тоталітарними патріархальними наративами захопити український інформаційний простір, українську культуру, землю. Наприклад, я живу й працюю у Харкові, і наша організація передусім має працювати для видимості українських викликів, щоби світ зрозумів, що зараз переживають українські жінки. Адже чимало світових організацій, на жаль, сприймають напад на Україну як внутрішній конфлікт.

 

 

 

 

 

 

 

Ми маємо говорити про те, що росія намагається своїми тоталітарними патріархальними наративами захопити український інформаційний простір, українську культуру, землю.

 

Це виклик, із яким фемінізм у світі досі не стикався. Я можу не знати всієї історії, але з огляду на критику, що лунає на феміністичній арені, розумію: закордонні феміністки втратили зв’язок із реальністю, у якій живу я і в якій наша організація творить український фемінізм.

До повномасштабної війни «Сфера» часто проводила акції прямої дії, проте зараз це небезпечно через ракетну загрозу, нам доводиться це робити у значно меншому масштабі. Наприклад, ми організовуємо в межах загальнонаціональної хвилини мовчання 8 березня акцію вшанування жінок, які загинули під час російсько-української війни. Ми могли би запросити всіх охочих, проте не можемо цього зробити, щоб не наражати людей на небезпеку. Тож наші заходи наразі здебільшого закриті, відбуваються за попередньою реєстрацію. Це дуже обмежує наші дії й неймовірно злить.  

У перший рік повномасштабної війни нам довелося майже повністю відмовилися від діяльності, від просування наших цінностей в українському суспільстві. Ми уникали типових гострих кутів, менше висвітлювали випадки неповаги до жінок, дискримінації, сексизму. Але більше неможливо тримати життя на паузі, ми бачимо, скільки несправедливості щодо жінок відбувається в українському суспільстві, зокрема на рівні держави, тому вирішили продовжувати правозахисну боротьбу. 

 

 

 

 

Ольга Ященко

директорка ГО «Феміністична майстерня»

 

 

 

 

Хоча на першому місці стоїть питання війни, забезпечення війська, але всі інші проблеми нікуди не ділися або навіть поглибилися, з ними треба працювати. 

 

До лютого 2022 року «Феміністична майстерня» формувала активістську спільноту та займалася просвітництвом, зокрема й секс-освітою для підлітків. З початком повномасштабної ми запустили новий, «кризовий» напрям: відкривали прихистки, роздавали гуманітарку, під час блекаутів – павербанки та генератори іншим громадським обʼєднанням. Питання доцільності цієї роботи навіть не стояло: ми на ходу сформували команду, запустили роботу й паралельно шукали гроші. 

Зараз у нас працює прихисток, курси цифрової грамотності для жінок ВПО, нещодавно ми надавали ваучери на професійне навчання. Торік наша команда налагодила систематичну роботу з просування якісної секс-освіти й залучила до неї профільних спеціалісток. Тема секс-освіти безпосередньо пов’язана з ГЗН (гендерно зумовленим насильством), що стає більш критичним в умовах війни. 

У грудні ми вийшли з плакатами в центрі Львова з перформансом «Їй безпечніше серед людей», привертаючи увагу до проблеми домашнього насильства. Хоча на першому місці стоїть питання війни, забезпечення війська, але всі інші проблеми нікуди не ділися або навіть поглибилися, з ними треба працювати. Немає аспектів, на які ми не зважаємо, – є питання оптимального розподілу ресурсів та експертності. Ми займаємо ніші, які реалістично можемо покрити й у яких принесемо якомога більше користі суспільству.  

Нерівність – це явище, яким просякнуті абсолютно всі сфери життя, починаючи з нашої свідомості. Якщо ти жінка, дискримінація трапляється тобі на кожному кроці: від ігор у дитячому садку до пенсійних виплат, від розмов на кухні до законодавчої бази. Боротьба за права вимагає комплексного підходу, у якому «на часі» все й завжди. Добре, що небайдужих активісток в Україні багато, і кожна бере нішу, у якій вона більш експертна. Кооперуючись, ми покриваємо більше потреб і напрямів.

 

 

Доводиться боротися за увагу й інфопростір із російськими активістками. Нас запрошують на спільні події і нагадують про налагодження діалогу,

 

 

Немає сенсу говорити про «загальний рух» у вакуумі, бо феміністичний рух складається з конкретних людей, дій і знань, що формуються в реальних контекстах і змінюються разом з актуальними викликами в суспільстві. Хоча феміністки всього світу борються за рівні права та недискримінацію, на практиці неможливо порівнювати виклики та підходи, наприклад, британських, українських та іранських феміністок. Для українського сучасного феміністичного руху ключовими є потреба на всіх рівнях реагувати на наслідки війни, одночасно боротися проти окупантів і проти консервативних сил, намагатися поєднати мілітаризацію з реалізацією прав людини, просувати рівні права для жінок і чоловіків в армії. 

На заході є переконання, що фемінізм не можна поєднувати з підтримкою армії, а ми буквально кажемо: «Хочете підтримати феміністок – давайте Україні зброю». Ми доносимо, що боротьба України – це боротьба за демократичний світ, невіддільною частиною якого є і цінність прав людини, серед яких – гендерна рівність.  

Окремо від того доводиться боротися за увагу й інфопростір із російськими активістками. Нас запрошують на спільні події, обережно нагадують про налагодження діалогу, і щоразу дратує пояснювати, чому цього не треба робити. Зрештою, це просто морально важко – розповідати про досвід проживання війни так, щоби люди перейнялися й трохи краще зрозуміли нас.

Ми працюємо над тим, щоби просувати голоси українських феміністок на західних майданчиках, говоримо про історію та життя українського жіночого руху, боремося з імперськими наративами щодо України. Наголошуємо на тому, що дієвим способом перемогти російський патріархальний імперський режим є підтримка ЗСУ.

 

 

 

 

Ліза Кузьменко 

голова ГО «Жінки в медіа»

 

 

 

 

росія використовує гендерну дезінформацію, щоб примусити журналісток замовчати.

  

Від початку повномасштабного вторгнення ми помітили, що українські медійниці стикаються з новими викликами, а ми як ГО «Жінки в медіа» досліджуємо й активно висвітлюємо їх. 

Зокрема, ми працюємо зі спільнотою жінок-медійниць й бачимо, що ризики для журналісток посилилися через фізичні й економічні загрози. Відмічаємо зростання навантаження й на роботі, що є суспільно важливою, і в позаробочий час, коли йдеться про потребу піклуватися про рідних, особливо якщо вони опиняються в небезпеці через бойові дії. Зокрема, досі не відома доля зниклої української журналістки Вікторії Рощиної, яка перестала виходити на зв’язок під час роботи над репортажем із тимчасово окупованої території. 

Важливим для контексту є й розуміння, що штат більшості редакцій не передбачає великої кількості працівників. Про це йдеться в дослідження ГО «Жінки в медіа» «Гендерний баланс у прийнятті рішень в медіаорганізаціях України». Розмір редакцій впливає не лише на гендерну репрезентацію, а й на навантаження на жінок-керівниць. Часто в маленьких колективах одна й та сама людина поєднує одразу кілька керівних посад, оскільки медіа стикаються з браком кадрів і ресурсів. Деякі опитувані вказували, що саме низькі доходи в медіа стають причиною того, що редакції складаються в основному з жінок, які й обіймають керівні посади. Мобілізація чоловіків суттєво вплинула на гендерний склад редакцій у воєнний час і на розподіл обовʼязків у колективі. 

 

У нашому дослідженні «Недооцінена загроза: гендерна дезінформація щодо українських журналісток» за 2023 рікми дійшли до висновку, що росія використовує стратегію гендерної дезінформації в Україні, щоб примусити журналісток замовчати та сформувати негативне уявлення про гендерну рівність і роль жінок у демократичних суспільствах. Це один зі способів дискредитації всієї країни через формування негативного образу активних жінок, які порушують важливі, контроверсійні теми для суспільства. Наративи, що лежать в основі гендерної дезінформації, є частиною російської пропагандистської машини, гранд-наративу про Україну. Зокрема помічаємо, що інфопростір насичений наративом про те, що журналістки начебто можуть побудувати кар’єру винятково через секс.

Онлайн-насильство щодо журналісток може набувати різних форм, зокрема:

  • доксинг (наприклад, публікація домашньої адреси або телефону жінки в інтернеті з твердженням, що вона шукає сексуальних стосунків); 
  • секторинг (наприклад, погроза опублікувати інтимні фото жінки, щоб шантажувати її з вимогою сексу); 
  • тролінг (наприклад, публікація постів, які спонукають до насильства щодо жінок),
  • кіберсталкінг, погрози насильства та кібербулінг; 
  • деякі форми дезінформації та малінформації (наприклад, стаття, до якої входить інформація про сексуальну орієнтацію людини, хоча це не становить громадського інтересу й не стосується професійних якостей) та інше.

Держава та самі медіа не приділяють достатньо уваги гендерній дезінформації, через що жінки, які піддаються інформаційним атакам, змушені сам на сам боротися з проблемою. У довгостроковій перспективі це може призвести до зниження рівня залученості жінок у суспільно-політичні процеси. 

 

 

Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.