Views Comments Previous Next Search Wonderzine

Власний простірСпівзасновниця дизайн-бюро spiilka Настя Жеребецька та її спальня з робочим місцем

«Для мене вінтаж – це подорожі в часі»

Співзасновниця дизайн-бюро spiilka Настя Жеребецька та її спальня з робочим місцем — Власний простір на Wonderzine

Рубрика «Власний простір» присвячена місцю, у якому людина проводить більшу частину свого часу. Це може бути будь-який простір: величезна кухня, у якій героїня працює й відпочиває, майстерня, що стала другою домівкою, або просто кімната, яка перетворюється то на спальню, то на офіс. Головне, що тут людина здатна зосередитися на справах, їй затишно та зручно.

У нашому новому випуску – співзасновниця дизайн-бюро spiilka та засновниця благодійного апсайклінг-проєкту Armchairity Настя Жеребецька та її спальня з робочим місцем.

Вибір житла

Головною ціллю була «репатріація» мене та мого чоловіка Тараса в центр міста. До того, як переїхати в Київ, вступити до Могилянки й жити в гуртожитку на Троєщині, він жив в Івано-Франківську на центральній вулиці. У мене інша історія – мій батько жив на вулиці Ярославів Вал, там, де зараз готель Radisson. Президентський номер у ньому раніше був частиною комунальної квартири, де жив мій тато і сім’єю. Тому мені теж завжди хотілося жити в центрі.

Купівля квартири мала вбити двох зайців. По-перше, у нас тоді народилася донька й ми хотіли переїхати до того, як тісні умови нашої попередньої квартири почнуть заважати. А по-друге, у Тараса були амбіції придбати квартиру до 30 років.

Ми почали дивитися різні варіанти. Уже на десятій квартирі думали залишити цю ідею. Ми хотіли квартиру у «сталінці» або дореволюційному будинку. Не в новобудові, це не наша історія. Але дивлячись квартири, зрозуміли, що вартість того, аби привести їх до ладу, буде більша, ніж вартість самого житла. Але нам таки пощастило знайти цю квартиру.

Ще школяркою я ходила на підготовчі курси в Інститут лінгвістики та мріяла, що колись житиму поруч. А ще зможу придбати собі щось у магазині John Richmond. «Ричмонда» я собі, звичайно, так і не купила, а от квартиру справді знайшла. У мене було відчуття, що це не лише закрите питання житла, а й здійснена мрія.

У нас дві бібліотеки: є одна у вітальні – вона для гостей, звідти ми даємо книжки почитати, і одна у спальні – наша особиста.

Планування та стиль

Нам пощастило з плануванням. Тут немає такого, як в інших «сталінках» – вузьких коридорів, які не можна пустити в дію, окрім як створити картинну галерею на 11 метрів.

Щодо ремонту ми консультувалися з моєю подругою архітекторкою Анею Рябовою. Вона нам не придумувала дизайн квартири, радше радила, до кого краще звертатися, де що купувати. Я розуміла, що хочу, аби все було максимально білим, бо в мене не було певної концепції в голові. Вирішили, нехай білий колір просто тлом для майбутнього хаосу.

На минулій квартирі я теж усе пофарбувала в біле. Мені подобається, що це як у малюванні: є біле тло й ти можеш на ньому творити все, що завгодно. Для мене як дизайнерки головними принципами є: єдність і цілісність + виразність і відмінність. Мені імпонує, що з пустим бекграундом простір набуває іншого вигляду, навіть якщо ти просто переставляєш книжки. Тому в мене всі стільці різні – і у спальні, і на кухні. Ми можемо дозволити собі хаотичність, певну еклектику. І при цьому все виглядає цілісно.

За столом я сиджу на стільці «Ческа» Марселя Бреєра. Я дуже мріяла про нього. Знайшла на eBay

Простір та його деталі

Саме у цьому робочому куточку в спальні я проводжу більшу частину свого часу, принаймні карантинного. Я не продумувала, які саме речі сюди купувати. Узагалі, купую речі не за їхній зовнішній вигляд, а за цінність, яку вони для мене мають.

Для мене вінтаж – це подорожі в часі. Кожен предмет може допомагати подорожувати в певну епоху. Я народилась у 90-му році, але завдяки кріслам, лампам, посуду можу доторкнутися до епох, у яких ніколи не жила. Мене захоплює думка, що мої стільці та крісла існували в один час із Джимі Гендріксом, наприклад.

За столом я сиджу на стільці «Ческа» Марселя Бреєра (німецький і американський архітектор і дизайнер – ред.). Я дуже мріяла про нього. Знайшла на eBay два такі. Вони так довго їхали до мене з Нідерландів чи Данії, я вже думала, що їх загубили на пошті. Тому коли прийшло повідомлення, що вони доїхали, для мене було просто свято.

Фріда – «привіт» із виставки в Будапешті. До якогось часу її роботи показували лише в Мексиці, але нам пощастило випадково потрапити на її виставку в Будапешті.

Інше крісло – історія мого життя. Я можу дуже багато розповідати про процес пошуку й 9 місяців реставрації цього «Василя». Цю модель стільця Бреєра дійсно звати «Василь», бо вона присвячена Кандинському. Його можна купити новим, але це дорого й надто просто, тому я хотіла саме реставрувати це крісло.

Знайшла його теж на eBay, у дуже поганому стані. Воно було просто розвалене й руде від іржі. Знайшла його в італійця й була здивована, коли він вирішив мені його продати, бо він нічого не відправляв в Україну до цього. Десь через місяць він зрештою знайшов чоловіка, який робив приватні перевезення й вирушав з якогось італійського містечка в Тернопіль.

Цей стілець теж довго везли, але якось дзвонить мені чоловік з акцентом, який важко зрозуміти, і намагається пояснити, що приїхало «моє крісло-унітаз». Я все не могла зрозуміти, а потім збагнула, що для нього мій «Василь» – це «крісло-унітаз». З Тернополя мені відправляли його «Новою Поштою», кур’єри якого теж не оцінили це крісло. Його привезли зі словами: «А ви впевнені, що ви цю металеву штуку замовили? Може, вас надурили?». А я спустилася забрати й щаслива обіймала цього іржавого «Василя».

Над ним потім працювало декілька майстрів: окремо над каркасом і над ременями. І хоч я купувала «Василя» собі, виявилося, що мені незручно на ньому працювати. Я працюю або лежачи на ліжку, або за столом. Але моєму чоловікові, навпаки, сподобалося. Мене тішить, що крісло не залишилося просто виставковим експонатом.

Також у цій кімнаті багато рослин: я їх люблю, але особливо не вмію з ними поводитися. Тому в мене рослини такі, які можуть вижити в будь-яких умовах. Хоча я нещодавно навіть уперше в житті купила добрива! Кашпо придбала в магазині Svartisen, який неподалік. Вони возять круті сучасні предмети інтер’єру.

Цього року перед локдауном ми встигли з’їздити в Амстердам. Там побували в музеї Ван Гога. До цього він не був для мене улюбленим художником. Але після музею, я так багато про нього дізналася, що тепер він для мене один із фаворитів.

Цю модель стільця дійсно звати «Василь», бо вона присвячена Кандинському. Його можна купити новим, але це дорого й надто просто, тому я хотіла саме реставрувати це крісло.

Робоче місце

Я хотіла вінтажний стіл, але чоловік хотів звичайний. Інколи, коли я починаю вигадувати, що ще вінтажного купити, він просить усе ж без екстриму обійтися. Хоч загалом дуже підтримує мене в моєму захопленні вінтажем. Цей стіл я знайшла на OLX в одного чоловіка зі Львова.

Раніше тут було робоче місце мого чоловіка, який працював із дому на аутсорсингу. Тому на поличці над столом є мінібар – він не мій, а Тараса. Він дуже любить віскі. Вінтажний графин, який теж на столі, я подарувала після того, як йому дуже сподобалися графини в серіалах «Місіс Мейзел» чи «Ретчед».

Також тут стоїть лампа з колаборації Sonos та Ikea, яка водночас є колонкою. Ми думали придбати сюди вінтажну лампу: таку зелену, як раніше стояла в банках. Але в нас все-таки донька, їй хотілося б ставити казки чи музику. До того ж я велика шанувальниця Ikea: попри те, що ці речі є в кожному другому домі, вони залишають за собою крутий скандинавський дизайн.

Коли вішали цей світильник, пробили стіну, тому заліпили її наклейкою Vans. Усі думають, що так і треба

Це лампа з колаборації Sonos та Ikea, яка водночас є колонкою.

Також тут є кілька картин. Одну з них – з Денні Зуко – мені подарував знайомий художник, який знав, що я фанатка лише двох фільмів: Cry Baby («Плаксій») і Grease («Бріолін»).

Картину над ліжком я намалювала сама. Коли Тарас мені подарував це полотно, я довго не могла вибрати, що мені малювати: нашу кішку чи Карпати? Кішку я хотіла намалювати, бо їй не можна заходити у спальню – у чоловіка алергія. Але ми хотіли, щоби вона проводила з нами час. А ще мене цього року дуже вразили Карпати, до цього я була там ще в дитинстві. Зрештою, замість того, щоб обирати між кішкою й Карпатами, я просто намалювала кішку в Карпатах.

Над «Василем» поличка з книжками та журналами, які ми привозимо з різних подорожей. Ми з тих людей, які спочатку заходять у музейний магазин,  дивляться експонати. Для нас це велике задоволення.

Світильник біля ліжка – від Seletti, мені подобається цей бренд. У них є колекція тарілок, які зроблені за японською технологією кінцугі: вони зліплюють побиті тарілки золотою емаллю й від цього тарілка стає ще красивіша. Можна сказати, що ми теж використали таку технологію. Коли вішали цей світильник, пробили стіну, тому заліпили її наклейкою Vans. Усі думають, що так і треба, а там діра.

Картину з Денні Зуко мені подарував знайомий художник, який знав, що я фанатка фільму «Бріолін».

Робочий графік і ритуали

Я працюю на ліжку, бо на минулій квартирі в мене нічого, крім ліжка, у кімнаті не було, я так звикла. Я їла, спала, читала в ліжку. Мені важко вийти з цього патерну, треба налаштовуватися. Уранці я годую та граюся з Ганусею, а потім приходить няня. Тоді беру собі каву й дивлюся, що в нас у робочому календарі.

Далі ранковий статус команди spiilka о 10:30. Це налаштовує роботу. Десь до 13:00 я можу зробити купу справ, бо ранок для мене – найпрацьовитіша пора. В обід беру собі їжу, дивлюся стріми з Age of Empires. Це дуже стара гра з 90-х років, але досі є стріми, як люди в неї грають. Тому я обідаю й дивлюся їх, така щаслива. І вже потім можу працювати до 19:00–20:00 вечора.

Текст:

Софія Пилипюк

редакторка Wonderzine Україна

Фото:

Яніна Сич

Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.
Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.