Views Comments Previous Next Search Wonderzine

Власний простір«Це мій власний Париж». Декораторка Анна-Марія Коваль і її вітальня

«Будинок – це продовження мене»

«Це мій власний Париж». Декораторка Анна-Марія Коваль і її вітальня — Власний простір на Wonderzine

Рубрика «Власний простір» присвячена місцю, у якому людина проводить більшу частину свого часу. Це може бути будь-який простір: величезна кухня, у якій героїня працює й відпочиває, майстерня, що стала другою домівкою, або просто кімната, яка перетворюється то на спальню, то на офіс. Головне, що тут людина здатна зосередитися на справах, їй затишно та зручно.

У нашому новому випуску – декораторка, засновниця студії Anna-Maria decor Анна-Марія Коваль і її вітальня.

Про вибір квартири

Коли я обирала квартиру, мені було дуже важливо, щоб вона знаходилася біля Золотих воріт. Незважаючи на те, що я корінна киянка й виросла в центрі міста, встигла вже пожити в усіх його районах. Але найближчим мені за духом є саме Ярославів Вал.

До цього я винаймала житло на Гончара, але господар продав квартиру й досить екстрено. Пам’ятаю, як у той же вечір, коли мені сказали звільнити житло, я пішла на OLX і знайшла дві квартири. Коли зайшла у свою теперішню, то одразу зрозуміла, що це саме те, що потрібно.

Колишня квартира на Гончара знаходилася на першому поверсі у дворі-колодязі. Там не було денного світла, від слова взагалі. Тобто сонця я не бачила рік, якщо тільки не виходила з дому. Це було досить сумно. Компенсувалося тільки розташуванням та архітектурою. І, коли я зайшла в теперішню квартиру й побачила стільки світла, одразу зрозуміла, що лишуся. Тут є повітря, вона величезна! Лише вітальня тут 40 квадратних метрів, плюс висота стелі 3,5 метра. Це просто грандіозно.

Старовинну срібну менору для мене відшукав мій друг за кордоном. Я дуже довго мріяла про неї, і цей подарунок мені дуже дорогий.

Я відразу була готова морально до того, що тут все перероблю, бо хазяйський ремонт, м’яко кажучи, був сумний: яєчно-жовті стіни, фотошпалери на кухні. Мені важко зрозуміти, що людей мотивує так вчиняти зі своїм житлом. Добре, що господар був не проти.

Я відразу зняла цю фарбу й була абсолютно щаслива. А цей краєвид із вікна – просто мій власний Париж. Куди не глянь, з усіх боків красива архітектура, це найважливіше для мене.

Люблю привозити художні альбоми й книги з архітектури. Один із таких альбомів знайшла в Берліні. Там є звичка різний непотріб ставити під будинком, люди можуть покопатися, кому що треба. І я теж попорпалася й віднайшла справжній скарб.

Люблю привозити художні альбоми й книги з архітектури. Один із таких альбомів знайшла в Берліні. Там є звичка різний непотріб ставити під будинком, люди можуть покопатися, кому що треба. І я теж попорпалася й віднайшла справжній скарб.

Про відчуття дому

Для мене дім – центр мого відновлення й емоційного спокою. Я в це вкладаю багато сенсу. Це комфорт, моя естетика. Багато людей, заходячи сюди, асоціюють це місце зі мною, воно в достатній мірі мене відображає. Це причина, за якої тут немає нічого безглуздого, якихось зайвих речей. Будинок – продовження мене.

Незважаючи на те, що я не прив’язана до дому, веду досить активний спосіб життя й мало проводжу у квартирі часу, батьки прищепили мені відчуття дому. Вони домосіди, і в них теж будинок наповнений всякими важливими дрібничками. І, мабуть, я все це ввібрала з дитинства. У мене є якесь відчуття, що дім – це Всесвіт. Я люблю тут приймати гостей. Я тут відновлююся й наповнююся.

До речі, я щаслива, що цей рік із нами трапився. Він навчив людей ходити в гості. Коли я в Києві, десь у середньому щотижня ми тут збираємося великою компанією навколо маленького кавового столика. Їмо, спілкуємося. Це суперкласно. Я люблю ходити в заклади, але збиратися з друзями великою компанією в будинку – це зовсім інакші відчуття й емоції. Мені не лінь навіть посуд після них усіх вимити. Зазвичай, за собою одну тарілку після сніданку в облом помити. Але своїх друзів я дуже люблю.

Ці плиточки з Німеччини, із керамічної фабрики Golem. Я люблю естетику жіночого тіла, багато речей колекціоную на цю тему. І 20-ті роки мені теж дуже подобаються. А тут якраз це все поєдналося.

Про стиль вітальні

Мою вітальню не можна охарактеризувати якимось одним стилем. Це й не богемний стиль і не еклектика. Можна сказати, щось середнє між палацом і бомжатником. (сміється)

Я люблю, в принципі, досить еклектичні інтер’єри, але з акцентом на класиці. Мені подобається палацова естетика, і я не приховую цього: люстри, ліпнина, золоті балюстради – мені це все подобається. Звичайно, жити в цьому занадто, але натхнення я звідти беру. Нехай моя вітальня – це буде богемний стиль інтер’єру в міському прочитанні.

Мені хотілося якихось складних кольорів саме в м’яких меблях, і вони прекрасно вписалися в мій інтер’єр.

Про комфорт та естетику

Для мене однаково важливі як комфорт, так й естетика. Я не їстиму в закладі, де мені не подобається, як заверстане меню. Також не буду їсти в закладі, де не сподобається, як приготували. Те ж саме й удома. Мені дуже важлива естетика, тому що я візуально досить сильно сприймаю інформацію. Але мені важливий і комфорт. А ще не люблю безлад.

Коли приходиш до мене додому, здається, що тут купа зайвих речей. Але ні. Тут усе, що мене наповнює. І, якщо ця річ дійсно сміття, її тут не буде. Я легко розлучаюся з річчю, якщо розумію, що в ній немає ніякої необхідності.

Проте мені дуже важлива функціональна складова перебування вдома. Тобто, щоб мені було куди зручно сісти, стати, покласти речі. Щоб були якісь технічні моменти, які спрощують існування у квартирі.

Це крісло німецького дизайну, відреставроване. Ось ці заплатки з тканини – уже було оновлення. А загалом шкіра, фурнітура – усе оригінальне.

Про меблі вітальні

У цій кімнаті 40 квадратних метрів. Це, по суті, нормальна однокімнатна квартира. Коли я заїхала, то вивезла звідси всі хазяйські речі, і тут ходила луна. Дивилася на це все й думала, що ж тут поставити, щоб не було відчуття порожнечі та захаращеності. Тоді вирішила зробити темний колір стін, щоб трохи зменшити простір і поставити якісь габаритні елементи, щоб вони стояли не під стіною. Я собі нафантазувала, що було б класно, якби тут стояв м’який тапчан. Напевно, десь його вгледіла, у якомусь інтернет-виданні, тому що в житті не бачила його жодного разу. І коли вибирала меблі, зайшла в магазин, а він там стоїть. Причому саме цей рожевий колір і саме в інтер’єрі з сірими стінами. Я дивлюся на нього й думаю: «Господи, як мені пощастило! Ось цей цукерково-рожевий колір ще пом’якшить мою сіру гаму стін». Купила не роздумуючи.

І там же замовила диван, дуже ним задоволена. Це український виробник «Софі декор». Я більше ніде, ні в одного виробника таких тапчанів не бачила. У них є якісь прямо дуже дорогі позиції, а ці обидві речі там коштували щось 8 і 9 тисяч. Мені хотілося якихось складних кольорів саме в м’яких меблях, і вони прекрасно вписалися в мій інтер’єр.

Зелений графин, що стоїть на столі, я привезла з Нью-Йорка. Це дизайнерська річ, куплена в магазині при музеї сучасного мистецтва.

У мене багато книг, і треба було їх кудись розміщувати, але ставити тут шафу мені не хотілося. Дерев’яна шафа залишилася від господарів, вона мені сподобалася. А скляні стелажі – це звичайна IKEA ще до того, як вони зважилася зайти на наш ринок. Але я не люблю IKEA. Я та людина, яка теж вважає, що в «Епіцентрі» все є. І це велика рідкість, щоб я щось там замовила, але ось ця конструкція металева зі скляними перегородками мені підійшла. Аналоги українських виробників коштували значно дорожче. І вона зі своєю функцією справляється.

Програвач і всю колекцію платівок мені довелося купувати заново після того, як я розлучилася з хлопцем. Якось так ми поділили речі, що, типу, із чим прийшла, із тим пішла! Не було програвача свого, а отже, і всі наші спільно нажиті платівки теж там залишилися. Моєму теперішньому програвачу десь 30 років. Мені він подобається ось цим своїм потріскувальним звучанням. Я, звісно ж, відчуваю різницю, коли чую новий сучасний програвач. Можливо, коли-небудь згодом і купила б, але, по-перше, це не дешеве задоволення та треба добре розбиратися в техніці, а по-друге, навіщо тобі новий програвач, якщо є класний старий і він тебе радує.

Рік тому вирішила, що хочу навчитися грати на піаніно, звісно ж, зі своїм інструментом. Зайшла на OLX, бачу оголошення, питаю, а чому продаєте. Відповідають: «Я дівчині купував, але ми з нею розлучилися. Дівчина пішла, а піаніно залишилося». Я собі подумала: це моя річ! Це точно просто моя річ! Вона на мене чекала.

Шкіряне крісло на гнутих металевих трубках я купувала у вінтажному українському магазині «Софа стор». Це німецького дизайну річ, яку вони відреставрували. Ось ці заплатки з тканини – уже було оновлення. А загалом шкіра, фурнітура – усе оригінальне. Причому я поїхала зовсім за іншим кріслом пляшкового кольору. А побачила ось це й закохалася.

Столик у мене звичайний із Zara.

Цей триптих намалювала моя мама. Він висів у мене в кімнаті, ще коли була маленька. І я його дуже любила.

Про картини й постери

Багато хто, коли приходить, запитує в мене, що це за картина з цитатою Маяковського. У мене є знайома художниця, із якою ми співпрацюємо, і я її попросила написати картину саме в такій гамі й розмістити цей текст. Він мені дуже подобається. Я не велика фанатка творчості Маяковського, але є якісь речі, які дійсно від душі. Мабуть, у ті моменти, коли в нього були сильно великі сплески ніжності до Лілі Брік, він створював дійсно потужні речі.

А ще люблю привозити з подорожей постери. Як правило, знаходжу їх у букіністичних магазинах. Найприкольніша історія у великого рожевого постера. Я гуляла Берліном і в якомусь провулку добрела до галереї, зовсім малесенької. Її тримають дві дівчинки з Пітера. Якраз готувалося відкриття виставки, і вони надрукували такі афіші-буклети, як газету, із принтом і картиною однієї з художниць. Ось це він і є. Я собі його забрала. Там написано німецькою: «Це вечірка, яка ніколи не закінчується». Просто як усе моє життя. Я подумала, що це дуже символічно.

Інші дві картини я теж замовила в тієї ж художниці, яка намалювала «Маяковського». А триптих та акварелі належать моїй мамі. Вона їх писала в різний час. Вони висіли в мене в кімнаті, ще коли я була маленька. І я їх дуже любила.

Мама багато, особливо раніше, писала, причому в різних техніках: ручкою, і пастеллю, і фарбами будь-якими. Вона вчилася самостійно, але все своє свідоме життя малювала.

Якщо я ходжу в музеї, то купую альбоми чи музейні альманахи. З останньої поїздки привезла з Нью-Йорка приголомшливу книгу «500 моментів Нью-Йорка».

Я гуляла в ботанічному саду та знайшла борщовик ось у такому вигляді, засохлий і вже не отруйний. Він мені так подобається своєю одночасно грубою й легкою формою, що стоїть уже пів року.

Я гуляла в ботанічному саду та знайшла борщовик ось у такому вигляді, засохлий і вже не отруйний. Він мені так подобається своєю одночасно грубою й легкою формою, що стоїть уже пів року.

Про сувеніри й милі дрібнички

У мене завжди є потреба привезти щось красиве в будинок. Наприклад, зелений графин, що стоїть на столі, привезла з Нью-Йорка, там я була тиждень тому. Це дизайнерська річ, куплена в магазині при музеї сучасного мистецтва. Я жила в готелі, і в номерах були дуже красиві, з зеленого скла мінімалістичні графини. Я сиджу, думаю: такий гарний графин! Мені так хотілося б зелений графин! І наступного дня заходжу в цей магазин і бачу неймовірної краси зелений графин. У мене просто завжди є якийсь запит, і ці речі знаходять мене самі.

А ще люблю привозити художні альбоми й книги з архітектури. Один із таких альбомів знайшла в Берліні, там є звичка різний непотріб ставити під будинком, люди можуть покопатися там, кому що треба. І я теж попорпалася й віднайшла справжній скарб.

Якщо я ходжу в музеї, то купую альбоми чи музейні альманахи. Загалом усе, що пов’язане з візуальним сприйняттям, мене дуже цікавить. Я привезла з Нью-Йорка приголомшливу книгу «500 моментів Нью-Йорка». Там фотографії різних років, незвичайних ситуацій, відомі й невідомі. Ти її гортаєш і думаєш: «Господи! Таке реально могло статися тільки тут. Це прямо занурення в атмосферу».

Текст:

Анна Хаєцька

редакторка Wonderzine Україна

Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.
Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.