Star Views + Comments Previous Next Search Wonderzine

Власний досвід«Для мене це про любов до себе». Жінки про те, чому зробили пластичні операції та що це їм дало

«Я до кінця днів буду вдячна собі за те, що наважилася на ці зміни»

«Для мене це про любов до себе». Жінки про те, чому зробили пластичні операції та що це їм дало
 — Власний досвід на Wonderzine

До жінок, які вдаються до естетичної хірургії, часто ставляться з осудом. Мовляв, пластичні операції не мають нічого спільного з бодіпозитивом і фемінізмом, адже роблять їх винятково для того, щоб «підігнати» себе під стандарти краси й відповідати очікуванням чоловіків.

Ми поговорили з жінками, які зробили пластику повік, грудей і носа, про те, що насправді спонукало їх до таких змін і чи важко їм далося це рішення. А заразом запитали, чи допоміг їм цей досвід прийняти себе.

Настя Побережна

fashion-блогерка

зробила блефаропластику (пластику повік)


Про мотивацію

Я завжди мала багато претензій до своєї зовнішності, але всі вони, як на мене, були абсолютно об’єктивні. Мені здавалося несправедливим, що в інших людей нормальні очі, а в мене під ними великі мішки. Або, наприклад, зуби: багатьом від природи дісталися рівні, але не мені. Я ніколи не прагнула робити з себе іншу людину, але хотіла підкорегувати свою зовнішність, щоб відновити справедливість.

Найбільше мене бентежили мішки під очима. Зазвичай це працює так: ти не виспався – і в тебе мішки. Випив забагато води – мішки. А в мене вони були постійно й нікуди не зникали. Жодні креми чи патчі не допомагали.

Шукати корені проблеми я почала ще в школі. Оскільки мішки часто виникають через захворювання печінки та нирок, ми з мамою вирішили перевірити, чи нормально функціонують органи. Але всі лікарі сходилися на тому, що я здорова. Казали, що це, імовірно, така «особливість структури обличчя».

Справжню причину я дізналася вже після блефаропластики. Виявилося, що в мене були грижі верхніх і нижніх повік, які не можна прибрати жодним іншим шляхом, крім хірургічного. Пам’ятаю, як після операції до мене підійшла медсестра та сказала: «Усе нормально, ваші грижі вирізали». Я така: «Тобто грижі?» Для мене це стало шоком, адже я навіть не знала, що це можливо. Жоден лікар, до якого зверталася раніше, не озвучував таку версію.

Про ставлення оточення

Жити з постійними мішками під очима – це щодня відповідати на запитання: «Ти що, не виспалася?» Щоразу, коли хтось казав мені, що я «втомлена» чи «сумна», доводилося пояснювати, що це мій звичний вираз обличчя і я нічого не можу з цим зробити.

Коли тільки починала постити свої образи в соцмережах, то тривалий час фотошопила мішки. А коли припинила, стала отримували коменти на кшталт: «Что за ужасные мешки под глазами?» Це було ще до інстаграму, на іншій платформі з великою й не надто привітною аудиторією, і такі коментарі з’являлися буквально під кожним фото.

Я очікувала, що в інстаграмі та на ютубі буде те саме, але, на диво, мої нові підписники взагалі не звертали на це уваги. Навпаки, багато людей робили компліменти й писали, що красива. Але всередині я однаково дуже переживала.

Майже щодня я дивилася на свої фото й думала: «За що мені це все? Чому я так виглядаю?»


Коли ти блогер, треба постійно робити контент і виставляти фото з собою. Для мене це завжди було дуже болісно. Майже щодня я дивилася на свої фото й думала: «За що мені це все? Чому я так виглядаю?» Коли подружка мене фотографувала, я не подобалася собі на жодному фото, тому що всюди бачила мішки. Кілька разів навіть плакала під час зйомки.

Водночас моя зовнішність абсолютно ні на що не впливала. Я почала співпрацювати з великими брендами, зібрала навколо себе класних друзів, мала не одні хороші стосунки. Якби я слухала інших людей, то могла взагалі нічого не робити. Але відчувала, що хочу змінитися заради себе самої, щоб нарешті віднайти внутрішній комфорт.

Відчувала, що хочу змінитися заради себе самої, щоб нарешті віднайти внутрішній комфорт


Про перші кроки до змін

Зробити блефаропластику я вирішила у 27 років. Готова була значно раніше, але все впиралося в питання фінансів. Вирішила, що зроблю операцію вже тоді, коли для цього не доведеться в чомусь себе обмежувати.

Мені пощастило, що близькі підтримали моє рішення. Я завжди мала стовідсоткову підтримку від мами, друзі, і знайомі теж особливо не відмовляли. Вони завжди казали, що я й так красива, але після операції, коли побачили контраст між до й після, погодилися, що я молодець і все правильно зробила.

Я розуміла, що це не та операція, яку можна зробити дешево та швидко, тому серйозно підійшла до пошуку клініки. До хірурга, який оперував, мені порадили звернутися знайомі, які вже робили в нього операції. Я перечитала багато відгуків, передивилася його статті та відео й зрозуміла, що це лікар, якому можна довіряти.

Перед операцією я ще раз пройшла всі обстеження, щоб переконатися, що це точно не пов’язано з внутрішніми органами. А коли пересвідчилася, що проблема не в цьому, почала планувати операцію.

Про операцію та реабілітацію

Моя робота пов’язана з ноутбуком, тому я працюю завжди та всюди, навіть під час подорожей. Але на день операції вперше взяла вихідний.

Пам’ятаю, що не до кінця усвідомлювала, що на мене чекало. Подумала: «Ну, буду в штанах і в футболці, операцію ж робитимуть на обличчі». А потім почула від медсестри: «Знімайте білизну, можете залишити шкарпетки. Ми ж будемо вас підключати до апаратів». Коли мені сказали одягнути медичний халат, я вперше усвідомила, що це реально операція. Тоді мені трошки стало страшно. Але я настільки цього хотіла, що переборола цей страх.

Я не до кінця усвідомлювала, що на мене чекало


Період реабілітації в мене тривав значно довше, ніж зазвичай буває після цієї операції. Я дуже довго ходила з помітними шрамами, мастилася спеціальними мазями та не могла фарбуватися. Та навіть якби я знала, як довго це буде тягнутися, однаково погодилася б.

Я не намагалася підігнати себе під чужі очікування та корегувала лише те, що не влаштовувало мене саму


Про реакцію підписників

Я розуміла, що операція не залишиться непоміченою, адже щодня показую своїм підписникам, що роблю. Я не могла на кілька місяців випасти з інстаграму, тому особливого вибору розповідати про це чи ні в мене не було.

Думаю, те, що я покроково показувала процес підготовки й реабілітації, навіть полегшило мені життя. Зараз, якщо хтось запитує мене про блефаропластику, я скеровую людей до хайлайту на цю тему. Не треба переказувати кожному, як проходила операція, чи довго тривала реабілітація та в якій клініці мене оперували.

Приємно, що моя історія надихає підписників. Багато людей писали, що мої зміни стали для них поштовхом наважитися на свої, наприклад нарешті поставити брекети. Я дуже вдячна дівчатам, які знаходять час подякувати мені за це. Приємно бути інфлуенсером у найкращому значенні цього слова.

Про те, що дала операція

Після блефаропластики я вирішила пройтися іншими пунктами, якими була незадоволена, вирівняла зуби за допомогою елайнерів і почала ходити до косметолога, щоби поліпшити стан шкіри.

Важливо, що я не намагалася підігнати себе під чужі очікування та корегувала лише те, що не влаштовувало мене саму. Наприклад, у мене все життя маленькі груди, але мене це ніколи не бентежило. Мені, навпаки, це подобається та здається дуже естетичним. Навіть якби якийсь хлопець сказав, що мені треба їх збільшити, я б ніколи в житті його не послухала, бо головне, як я сама себе відчуваю. А хтось, навпаки, хотів би збільшити груди, але почувається комфортно з іншими нюансами.

Мені здається, що моє життя після цієї операції без перебільшень поділилося на «до» і «після»: я стала значно впевненішою та нарешті почала собі подобатися. Думаю, що до кінця днів буду вдячна собі за те, що на це наважилася.

Саша Овчиннікова

онлайн-проджект-менеджерка

зробила операцію зі збільшення грудей


Про мотивацію

Не скажу, що сприймала маленькі груди як серйозну проблему. Звісно, як і багато дівчат, я мала базовий набір комплексів, але водночас була досить впевнена в собі. Мене ніколи не тролили в школі, мої колишні хлопці теж не звертали увагу на розмір моїх грудей. Ніхто й ніколи не казав: «Фу, у тебе маленькі груди, це так некрасиво». Проте в мене було таке враження, ніби природа не дала мені чогось, що в мене мало б бути.

До того ж мені завжди подобалися лінії жіночого тіла, подобалися груди. Хтось може сказати, що це мейнстрим, але мій смак справді з ним збігається. Це так само, як засуджувати людину за те, що вона любить ван Гога: не можна сказати, що в когось не дуже хороший смак, бо йому подобається визнаний художник.

Про стереотипи й осуд

Про мамопластику я почала замислюватися років у 18, але це не було нав’язливим бажанням. Я довго виношувала цю ідею та зробила операцію у 2019 році, коли мені було 27.

Самої операції чи болю після неї я не боялася. Найбільшою перепоною був осуд із боку суспільства. В Україні дуже упереджене ставлення до збільшення грудей. Багато людей вважають, що таку операцію роблять тільки ескортниці або жінки, яким більше немає чого показати. Виняток – мамопластика після народження дитини: якщо ти хочеш виправити асиметрію після грудного вигодовування, тобі ще можуть це пробачити.

До речі, у Німеччині, де я живу останні вісім років, ще більша упередженість до пластичних операцій. Одного разу під час навчання в Мюнхені я потрапила на семінар, де люди говорили, що «пластичні операції – це кара сучасного суспільства». А місцева гінекологиня взагалі була обурена тим, що я збільшила груди. Почала мене вичитувати: «Як це так, ви така молода, навіщо ви це робили? І скільки це коштує?» Мовляв, ці гроші можна була витратити на щось інше.

Багато людей вважають, що таку операцію роблять тільки ескортниці або жінки, яким більше немає чого показати


Навіть подруга, яка має суперліберальні погляди, була дещо здивована, адже я не відповідала тому типу жінок, які, на її думку, роблять такі операції.

Стереотип про те, що цю операцію роблять тільки «чікулі», певний час мене стримував. Тому для мене було дуже важливо побачити приклад жінок, з якими я себе більш-менш ідентифікую, наприклад, Даші Кацуріної та Лери Квасневської. Те, що такі операції роблять і girls next door, а не тільки тревел-інфлуенсерки, які постять фото з вілли на Балі, додало мені сміливості. Це, до речі, одна з причин, чому я зараз ділюся своїм досвідом, хоч мені й дещо страшно це робити: хочеться вірити, що й моя історія допоможе комусь позбутися стереотипів про цю операцію.

Знаю, що багато жінок стикаються зі спротивом із боку близьких, але мені пощастило мати підтримку хлопця, друзів і мами. Найцікавіше, що всі жінки з моєї родини поставилися до цього схвально, а от чоловікам довелося з цим миритися.

Мені було важливо, щоб лікар не прагнув продати мені операцію, а міг сказати «ні», якщо побачить, що мені це не потрібно


Про підготовку до мамопластики

Я не хотіла робити дуже великі груди та зупинилася на неповному третьому розмірі, який на мені виглядає натурально й естетично. Якщо не знати, що я зробила операцію, то це навіть не буде помітно. Ба більше, я сама не привертаю до цього уваги й не кажу всім: «Привіт, я Саша, у мене силіконові груди». [усміхається]

Мені було важливо, щоб лікар не прагнув продати мені операцію, а міг сказати «ні», якщо побачить, що мені це не потрібно. Я не хотіла, щоби це була людина, яка вставляє жінкам величезні імпланти просто тому, що вони про це просять.

Свого лікаря я знайшла задовго до того, як наважилася на операцію, просто тому, що цікавилася цією темою та тривалий час спостерігала за його роботою в інстаграмі. Зіграло роль і те, що в минулому він був мамологом-онкологом, тобто лікарем, який дбає не тільки про естетику, а й про здоров’я.

Паралельно з підготовкою я сама досліджувала цю тему, щоби більш-менш розуміти, що говорить лікар і чи має це сенс. Дивилася багато відео про те, як морально й фізично підготуватися до операції. Словом, підійшла до цієї справи дуже відповідально.

Про операцію та реабілітацію

Це була перша в моєму житті операція під повним наркозом, але сильного страху перед нею я не відчувала. Але, на мою думку, якщо людина боїться операцій, мамопластику їй робити не варто.

Важливо зрозуміти, що після операції вас може супроводжувати сильний біль. Звісно, я чула історії людей, які наступного дня бігли крос, але це була не моя ситуація. У перші дні я навіть замислилася про те, чи погодилася б на операцію, якби знала, наскільки це боляче.

Перший тиждень після операції я не могла самостійно ходити. Місяць чи два могла спати тільки на спині і тільки сидячи. Два місяці ходила в спеціальному бандажі, який може бути помітний під одягом. Було боляче ходити, боляче їздити в машині. Не можна було тренуватися.

Дуже важливо взяти час на роздуми та впевнитися в тому, що вам це потрібно


Тяжка реабілітація – одна з причин, чому мамопластику варто робити лише за 100-відсоткової впевненості. Треба чітко розуміти, що збільшуєте груди не тому, що так хоче ваш хлопець або чоловік, і не тому, що це личить комусь в інстаграмі. Зараз, коли навколо нас дуже багато інформаційного шуму, досить важко відділити свої бажання від чужих. Але дуже важливо взяти час на роздуми, зважити всі ризики та впевнитися в тому, що вам це потрібно.

Це моє тіло, тому рішення, які я ухвалюю, стосуються тільки мене


Про прийняття себе

Перший час після операції ти асоціюєш нове тіло з болем і дискомфортом. Доки не зійде набряк і все не загоїться, складно зрозуміти, що саме змінилося.

Зараз мені здається, ніби нічого не сталося. Я маю доволі спортивну статуру (не «пісочний годинник») і в себе в голові залишилася приблизно такою ж. З новими грудьми я швидко зріднилася: вони дуже натуральні й не відчуваються як чужорідне тіло. Коли дивлюся на фото до й після операції, навіть складно усвідомити, що раніше було інакше.

Я знаю дівчат, які кажуть: «Щойно вийшла з операційної, стала почувати себе, як сексі-кішечка». [сміється] Я не скажу, що моє сприйняття себе сильно змінилося. Просто раніше я відчувала, ніби мені чогось бракувало. Тепер це в мене є – і я почуваю себе більш гармонійно.

На жаль, не можу сказати, що вже не переймаюся через чужі упередження. Жінок, які збільшили груди, можуть засуджувати не тільки консервативні люди, а й дуже прогресивні.

Є думка, що пластичні операції – це щось, нав’язане патріархальним суспільством. Що це суперечить бодіпозитиву, адже ти не змогла прийняти те, що тобі не подобається. Для мене це, навпаки, про любов до себе. Про те, що, якщо я щось хочу, собі це дозволяю. Мене тішить, коли роблю класні подарунки подрузі чи коханому. А це подарунок, який я зробила собі самій.

Як би там не було, це моє тіло. Тому рішення, які я ухвалюю, стосуються тільки мене.

Юлія Овчарук

студентка, Erasmus+ волонтерка

зробила корекцію форми носа


Про ставлення до себе до операції

До 14–15 років я не мала комплексів щодо своєї зовнішності. Навіть не пам’ятаю, який вигляд мав мій ніс до цього віку, бо просто не звертала на нього уваги. Але в період, коли дівчата почали фарбуватися та постити фото в інстаграм, я стала порівнювати себе з іншими. Помітила, що мій ніс не вписується в загальноприйняті стандарти, але загалом подобалася собі й такою.

З булінгом щодо зовнішності, який часто буває в школі, я ніколи не стикалася. Ніхто: ані хлопці, ані дівчата – не казав, що в мене щось не так з носом. Навпаки, деколи навіть робили йому компліменти. Та попри це, я відчувала певні обмеження. Наприклад, мені не дуже подобалися фото у профіль і було дещо некомфортно спілкуватися з кимось, сидячи боком.

Про рішення зробити ринопластику

На першому курсі університету я натрапила на профіль дівчини, яка займається медичним туризмом і допомагає людям їздити до Туреччини на пластичні операції. Я дивилася на фото «до/після» в її інстаграмі та думала: «Класні результати! Я ж теж так можу». Запитала в батьків, чи не зробити мені ринопластику, і вони мене підтримали.

До вибору хірурга я підійшла дуже зважено. Спершу думала їхати в Туреччину, але почитала, що там операції часто закінчуються погано, адже хірурги сліпо роблять те, що хоче пацієнт. Наприклад, людина «замовляє» дуже маленький ніс і просить повністю прибрати горбинку. Зрештою, після операції ніс просто не тримається, тому що йому бракує хрящової тканини, і перегородка просто провалюється.

Люди, які не знали, що я зробила операцію, навіть не помітили, що щось змінилося


Мій хірург одразу сказав, що ми не будемо повністю відрізати горбинку та не будемо вкорочувати ніс, адже це може нашкодити його фізіологічній будові. Я йому довірилася – і результат вийшов навіть кращий, ніж ми моделювали у фотошопі. [усміхається] Водночас усе має дуже природний вигляд: люди, які не знали, що я зробила операцію, навіть не помітили, що щось змінилося.

До речі, під час обстеження в лікаря стало зрозуміло, що я маю медичні показання до ринопластики: з одного боку в мене була не до кінця сформована кістка, яка обмежувала дихальний шлях. Після операції мені стало значно легше дихати. Виявилося, що вранці можна прокидатися не з закладеним носом. [сміється]

Після операції ще довго звикала до відображення в дзеркалі. Було важко усвідомити, що я вже не буду такою, як раніше


Про операцію та реабілітацію

Операції я взагалі не боялася. З дитинства дуже цікавлюся медициною, тому мене цим не налякаєш.

Коли прокинулася після наркозу, то дещо здивувалася, адже за гіпсом нічого не було видно. На наступну добу з’явився набряк, але незначний; синці теж були маленькі. А коли мені зняли гіпс і лангетку, не було взагалі жодних слідів, крім опіку від пластира.

Найбільш неприємно було тоді, коли знімали нитки: це треба було просто перетерпіти. А от коли діставали турунди, я взагалі нічого не відчула, хоч начиталася жахливих історій і дещо боялася цієї процедури. Оскільки в мене маленький ніс, турунди були дитячого розміру, а їх доволі легко витягати.

Період реабілітації зайняв усього два тижні. Через коронавірус не треба було їздити ані в університет, ані на роботу, а на базар чи в магазин я спокійно виходила з гіпсом. Люди, звісно, на мене дивилися, але я не соромилася. Хтось ходить із гіпсом на руці чи на нозі, а в мене він на носі, що тут такого? [усміхається]

Про прийняття себе

Адаптуватися до нової себе було непросто. Я взагалі досить складно сприймаю зміни у своїй зовнішності, навіть не ношу сильний макіяж, бо перестаю себе впізнавати. Після операції ще довго звикала до відображення в дзеркалі. Було важко усвідомити, що я вже не буду такою, як раніше.

За пів року після ринопластики я натрапила на тренд у TikTok: дівчата показували відео про свою зовнішність, а на фоні звучали слова про те, що тобі не треба робити пластичну операцію. Мене це дуже торкнуло. Я замислилася, чи змогла б я жити без операції? В принципі, так.

Думаю, що, якщо людина має сильні комплекси щодо певної частини тіла, то після операції почне шукати недоліки в іншому місці. Дуже важливо приймати себе повністю, навіть за тієї умови, якщо операцію зробити не вдасться.

Коли я звикла до нового носа, то переконалася, що не шкодую про операцію. Стала впевненішою та почуваю себе комфортніше. Тепер я в ідеальному стані, коли мені подобається в собі все.

Текст: Таїсія Куденко

Транскрипція: Ольга Дуденко

Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.
Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.