Кар'єраЯ працюю моделлю. Думаєш, легко?
Алекс Кіртока про плюси й мінуси роботи
У рубриці «ДУМАЄШ, ЛЕГКО?» ми спілкуємося з представницями різних професій, щоб дізнатися про зворотний бік їхньої роботи.
Наша нова героїня Алекс Кіртока – модель і піарниця Public Kitchen.
Текст: Анна Хаєцька
Про початок кар’єри моделі
Я ніколи не мріяла про кар’єру моделі, та якось у «Мегамаркеті» до нас з мамою підійшов чоловік, який назвався букером агентства, і сказав мамі: «Ваша дочка має бути моделлю», – і залишив свої контакти. Звісно ж, моя мама в це все не повірила та зробила свій ресьорч. Мені було 13, і це справді виявилося дивним агентством, яке було розташоване у квартирі на Львівській площі. Ми вирішили не звертатися туди. Проте мама загорілася цією ідеєю та знайшла справжнє агентство, це було L-Models, яке й досі працює. Мене туди взяли, і так почалася моя кар’єра моделі. Це був 2009 рік.
З командою Dior я провела майже тиждень. Під час підготовки я не могла працювати на інших показах, тому що Dior взяв мене ексклюзивом, тобто я не могла працювати ні з ким, крім них, на цьому тижні Haute Couture.
Про зарубіжні покази
Найприємніший мій спогад – про показ Dior у Парижі. На кастингу я була однією з останніх дівчат. І тут завжди є вибір: ти можеш не чекати 8 годин, а піти на ще один кастинг, але не факт, що тебе туди візьмуть, а можеш сидіти весь день і чекати свого часу. Раф Сімонс був на кастингу й сам вмикав музику до кожної моделі (а це було десь 300 дівчат). І хоч я дуже люблю творчість the xx, на шостій годині зрозуміла, що вже не можу їх слухати.
Класно те, що він сам обирав моделей, бо зазвичай для цього є кастинг-директори. Це свідчить про те, що йому не байдуже, що відбувається на його показі.
Пам’ятаю, до останнього думала, що мені відмовлять перед самим показом. Проте все обійшлося, я відкривала показ, тому щось змінювати було б дуже складно для них. Там з командою провела майже тиждень. Під час підготовки я не могла працювати на інших показах, тому що Dior взяв мене ексклюзивом, тобто я не могла працювати ні з ким, крім них, на цьому тижні Haute Couture. На мені випробовували мейк, я ходила в Рафа Сімонса в кабінеті, він вмикав музику з показу й коментував. Усі були дуже добрі й уважні.
У Dior тоді було 2 покази: один для преси й один для гостей. Це було в саду з квітами й деревами, дуже красиво. На пробігу, коли ми йшли на репетиції, я дуже хвилювалася, але Іра Кравченко (українська модель ,ред.), яка також брала участь у цьому показі, своїм спокоєм допомогла мені почувати себе впевненою. У мене тоді не було якоїсь такої екстравертності, тому між показами й репетиціями я просто сиділа й читала книжки. Я дуже переживала, мені здавалося, що в мене немає спільних тем для розмов із дівчатами, хоч ми всі в одному бізнесі й проходимо через одне й те саме. Але здебільшого я була сама.
Також працювала на показах Issey Miyake і Sacai, це був мій перший паризький fashion week. У Нью-Йорку працювала на зйомках для Tommy Hilfiger і Marc Jacobs. А ще несподівано потрапила на шоу Вупі Голберг на кшталт Good Morning America, туди покликали Томмі Гілфігера й мене обрали моделлю. Він щось розказував, а я ходила в одязі його бренда. На цьому ж шоу був Едвард Нортон, а мені було 14–15 років, і я не знала, хто це. Ми стояли з ним обличчя до обличчя, він зрозумів по моїх очах, що я не знаю, хто він. Ми постояли, подивилися одне на одного, і я пішла. Якби була в цій ситуації зараз, то сказала би, що він дуже класний актор, і він мені дуже сподобався в Birdman. За участь у шоу мені навіть заплатили чеком, і це було дуже дивно, я тоді взагалі не зрозуміла, що таке чек, у нас тільки банківські карти з’являлися.
Чого не вистачає на українських показах?
В Україні не вистачає людяності, навіть у простих речах, як-от вода чи їжа. Це не тільки про покази, а й про фотозйомки. Зараз мені щастить працювати з тими, хто розуміє, що всі на знімальному майданчику люди, усі хочуть їсти й пити, і це нормально. 10 років тому були ситуації, коли ти працюєш 10 годин, і дай бог, щоб тобі запропонували трохи води, а тобі, як 15-річній, не приходить у голову сказати «я хочу їсти», і ти така «окей, я не буду їсти, усе добре». Я спостерігаю за дівчатами, які тільки потрапили до модельного бізнесу. І вони дуже різні: деякі пробивні, вони одразу скажуть, що вони хочуть і як повинно бути. Але є й ті, які взагалі нічого не знають, дуже бояться, особливо дівчата не з Києва, а з сіл чи маленьких містечок, вони дуже бояться про щось попросити. Мені дуже хочеться, щоб вони не повторювали моїх помилок, а наважувалися говорити про свої потреби.
Про стереотипи в модельному бізнесі
До останнього часу навіть мої друзі не розуміли, наскільки це насправді складна фізична робота. Усі думають, що ти тільки й робиш, що одягаєшся в дизайнерський одяг, тусиш на гучних вечірках з ріками шампанського, їздиш за кордон на покази й снідаєш у паризьких кав’ярнях. Ніхто не думає про те, що як на показах, так і на зйомках ти майже завжди стоїш, зазвичай на підборах, можливо, робиш якісь пози, стрибаєш, можливо, лежиш, але тобі ніколи не комфортно. Ти завжди в напруженні. У тебе змінюється ставлення до свого тіла: з 14 років для мене перестало бути проблемою десь роздягтися, бо примірочних немає, а ти розумієш, що всім однаково. Це дивна річ, усі можуть бачити твоє тіло оголене, і це нормально. Тебе просто сприймають як якесь знаряддя для одягу. Є стереотип про те, що працювати моделлю дуже легко, але насправді це дуже тяжка фізична й психологічна робота. Ти намагаєшся підлаштуватися під всіх, щоб вийшов той результат, на який націлені замовники.
Про мінуси
Проблеми зі здоров'ям. Коли працюєш моделлю, ти постійно себе порівнюєш з іншими дівчатами, а це дуже красиві дівчата, і всі дуже худі. Я не можу говорити за інших, але можу розповідати про себе. Мені було дуже тяжко тримати себе в потрібній формі. Я не худа від природи, і найбільшою проблемою для мене стали харчування та здоров’я. Харчувалася я погано. У період, коли тільки з’являвся інтернет, я перепробувала всі дієти, які там були. Намагалася тримати себе у формі, це призвело до поганих наслідків, почалися проблеми зі здоров’ям, анорексія, бодідисморфія, коли не розумієш, яке в тебе тіло насправді. Тобі кажуть, що ти худа, а ти не віриш. Це має наслідки й досі.
Зараз у мене немає обмежень, я займаюся з психологом. Це як наркоманія, бо щодня ти думаєш: «Від завтра я не їстиму цукерки чи хліб, чи будь-який продукт». Щодня ця думка з’являється у твоїй голові, але ти робиш зусилля й кажеш собі: «Усе добре. Не треба себе примушувати відмовлятися від їжі». Це моя особиста історія. Є дівчата, які худі від природи, яким не потрібно себе обмежувати, але потрібно говорити й про тих, хто робить усе, щоб бути худим, про нездорові приклади. Це найбільший мінус.
дохід. Ще один мінус: у цьому бізнесі заробити не просто. Агенції й тут, і там беруть певний відсоток від кожної роботи, вони платять за всі візи, за твоє проживання, за авіаквитки й дають гроші на тиждень, якщо в тебе немає фінансової підтримки з дому. І перед тим, як виплатити гроші за контракт, вони вираховують усі свої витрати, і на руки часто отримуєш копійки. Тому грошей я тоді так і не заробила. Після Dior у мене погіршилося здоров’я, я не могла більше бути моделлю, бо не схудла б до тої точки, яка потрібна. Проте зараз у мене хороші контракти і я не скаржуся.
Небезпечні моменти. У цій роботі трапляються небезпечні моменти. Пам’ятаю свою першу поїздку по роботі до Нью-Йорка, мене зі ще однією моделлю Машею Мельник запросили на зйомки. Нам було 14–15 років, і ми поїхали з мамами, які нас чекали десь поруч у кафе. Локацією виявилася квартира, і фотограф нам одразу видався дивним. На фотосесії нас одягли в дуже відверті речі з латексу, зробили довгі нігті, створили дуже сексуалізовані образи та сказали, що будуть знімати під водою, що ллється зверху. Я була тоді дуже наївна й переконана, що це моя робота й потрібно робити все, що від мене вимагають. Але Маша зрозуміла, що щось не туди йде. Вона запанікувала та сказала, що ми звідси йдемо, і ми втекли. Добре, що вона нас тоді врятувала.
Намагалася тримати себе у формі, це призвело до поганих наслідків, почалися проблеми зі здоров’ям, анорексія, бодідисморфія, коли не розумієш, яке в тебе тіло насправді. Тобі кажуть, що ти худа, а ти не віриш.
Про плюси
Подорожі. Якби не моделінг, я б не відвідала скільки країн, стільки міст у тому віці, у якому була там, хоч і не бачила грошей. Зі мною подорожувала моя мама, для неї це теж було класно, вона навіть побачилася зі своєю однокласницею в Нью-Йорку, яку не бачила 10 років. Я б не зустріла стільки класних людей, насамперед дизайнерів. Бачиш, наскільки деякі з них творчі, і це в тобі також запалює віру в те, що можна займатися тим, що любиш.
Я дуже рано подорослішала, це як мінус, так і плюс. І ще радію тому, що мене пронесло в сенсі якихось залежностей: я ніколи не бачила ніяких наркотиків, не застала клубного життя, і це дуже великий плюс для мене.
Вільна іноземна мова. Ще плюс – це моя англійська, яку я добре прокачала за кордоном, трохи підтягнула французьку. Навчання залежить від тебе: у мене ніколи не було репетиторів, я готувалася до ЗНО в Нью-Йорку в Central Park і закінчила школу з золотою медаллю.
Підводні камені
Коли ти приходиш до агентства, спочатку кажуть, що ти дуже класна модель, у тебе красиве обличчя, але треба тільки схуднути й усе буде супер. І починається нескінченна боротьба за вагу. А потім тобі кажуть, що не треба очікувати, що вже завтра в тебе все буде. Треба багато працювати на своє ім’я. І ти просто вбиваєшся, ходиш на 15 кастингів за день, і тобі всі кажуть «вау», «ти супер», «ти нам так підходиш», «завтра ти вже в нас працюєш». Але настає завтра – і тиша, у тебе знову нуль роботи. Це дуже підриває нервовий стан, ти сильно виснажуєшся як морально, так і фізично, і немає ніякої стабільності. Навіть якщо обіцяють 100% роботу, тебе можуть зняти прямо перед показом, і ти вже нікуди не йдеш, усі твої повітряні замки руйнуються.
Про життя поза моделінгом
Коли я повернулася до України, у мене стався дуже депресивний епізод, потім я вступила до університету на японську філологію й думала, що сторінка з моделінгом для мене остаточно закрита. Я відчувала якийсь сором, набрала вагу й не могла працювати, довго не бачилася з людьми з цієї індустрії. Проте 3–4 роки тому я почала з кимось бачитися на якихось подіях. І почала знову повертатися до роботи моделлю. Мене покликала Оля Жижко на показ Frolov. Пам’ятаю, як я дуже сильно червоніла, коли приміряла якусь річ і вона мені була замала за розміром. Але команда класно на це реагувала, мене ніхто не шеймив. Це було випробуванням для мене, бо я була дуже червона, з мене лився піт, але на показі все було супер, і після цього інциденту такого вже не траплялося. Це все психологічні моменти.
Зараз у мене достатня кількість і показів, і зйомок. Мені казали: «До 24 попрацюєш моделлю, і все». Зараз мені 26, і, якщо чесно, я відчуваю себе набагато краще ніж коли-небудь, я не їм пів яблука на день, як колись, і водночас мене знімають для класних брендів.
Про інклюзивність
Зараз світ стає більш інклюзивним, тому здається, що модельні стандарти стираються. Але кілька років тому я трохи схудла, це помітили в моїй минулій агенції й запропонували зустрітися. Я прийшла туди, а там все абсолютно так само, як і 10 років тому: 13-літня модель, дуже худа, як тріска, проходиться, а їй кажуть, що треба ще трохи схуднути. Якщо копнути глибше, то все ще тяжко в цьому бізнесі якось інакше себе запропонувати. В Україні мене вважають плюс-сайз моделлю. Через те, що я не надто худа, дуже висока, деякі речі на мене дійсно не сідають, у мене і руки, і ноги довші, і зріст 187. Тому в моєму випадку це або direct booking, коли хтось точно знає, що хоче саме мене на зйомку або показ, якщо розглядають плюс-сайз моделей.
Фото: Alexkirtoka
Коментарі
Підписатись