КнигиПисати навмання та спостерігати за людьми. Уривки із книжки «Анатомія письменниці»
«Тексти потребують розрідження, так само, як деякі кущі чи дерева»
Перше українське жіноче видавництво Creative Women Publishing випускає нову книжку «Анатомія письменниці». Вона – про сучасних українських авторок і письменниць минулого та їхню творчість, методи письма, джерела ідей, боротьбу з письменницькими блоками та ритуали, що допомагають писати. Також у книжці можна знайти інструменти та практичні вправи для розвитку письменницької майстерності та творчості. «Ця книжка для вас, щоб ви повірили у свої сили, віднайшли авторський голос і почали писати», – кажуть у видавництві.
Авторки – 15 сучасних українських письменниць і викладачок творчого письма, які живуть в Україні, Німеччині, США, Англії, Греції, пишуть книжки та мають власні авторські освітні продукти з розвитку письменницької майстерності. Також у книжці йдеться про особливості роботи над текстами Наталії Кобринської, Олени Пчілки, Ольги Кобилянської, Лесі Українки й інших.
Публікуємо уривки із книжки «Анатомія письменниці».
Дзвінка Матіяш
«Писати навмання, або хто такі інтуїти»
Слово «навмання» — одне з моїх улюблених. Я багато чого роблю навмання. Не лише пишу. Мені подобаються інтуїтивні дії навмання. Розкрити ту книжку, а не іншу. Хоча щойно я взагалі не пам’ятала, що вона в мене є. Збиратися відкрити один текстовий документ, а замість нього почати редагувати інший. Мати орієнтовний план на день і сто разів його змінити. Відчуваючи, що ці зміни його і структурують. Те ж саме з текстами.
Інтуїти, до яких сама належу, саме так і діють. Тому вони не пишуть попереднього плану розділів — принаймні ті, кого я знаю особисто. Інтуїтам добре вчасно довідатися, що вони інтуїти, і довіритися своїм внутрішнім процесам, бо їхня динаміка відрізняється від процесів раціоорієнтованих людей. Тому змусити інтуїта писати попередній план книги — те саме, що казати дитині, яка пише лівою рукою, що це неправильно і треба взяти олівець у праву.
Ще інтуїтові важливо довіритися своїм дивацтвам і прийняти себе. Тоді можна насолоджуватися тим, що речення прилітають і відлітають, як перелітні птахи. І з відчуттям тотальної свободи та щастя пірнати в чергову серію снів.
Очевидно, що писання навмання для людей із логічним і раціональним складом розуму — процес незрозумілий та й недоцільний. Їм важливо опиратися на наперед задану структуру, пункти плану, всілякі «а», «б», «в» і складати список героїв книги наперед. Звісно, їм також притаманна спонтанність, як і інтуїтам, просто вона якісно інша. Тому спершу бажано відповісти на запитання: хто я? Що найбільше пасує особисто мені? А решта випливатиме вже з цих відповідей.
Контроль — це дещо інша річ. Він дає ілюзію стабільності, яка теж може стати певною опорою та інструментом впорядкування творчого процесу. Іноді, коли вас несе потік свідомості, кількість сторінок перевалює за п’яту сотню, бо ж все, що пишеться, неймовірно важливе, є сенс зупинитися і взяти справу під контроль. Викинути сотню-другу сторінок, перемістивши їх в інший документ. Захочете повернутися — повернетеся. Тексти потребують розрідження, так само, як деякі кущі чи дерева. Садівники їх розріджують, щоб сад був схожий на сад, а на не непрохідні джунглі. Хоча джунглі — це також прекрасно, але не скрізь.
Тому в письменників є багато написаних текстів, що не стануть книжками і не будуть ніде надруковані. Ці тексти — частина самопізнання й самовираження, і прекрасно, що вони виконують лише цю роль.
Справжність — теж цікава тема. Який справжній смак полуниці? Перші, тепличні, трохи пружинять під зубами, вони кислуваті. А найостанніші, ті, що дозріли на грядці під сонцем у фіналі сезону, дуже дрібні, зате найсолодші. А між цими двома точками є десятки інших сортів полуниць і відтінків смаку. Які з них справжні? Якісь ви полюбите, а якісь залишають байдужими.
Валерія Чорней
«Персонаж на моєму шляху: очі, ґудзики, аромати, характери»
Історії в книгах, їхні сюжети і герої — це завжди наслідок того, чим автор обрав наповнити свої дні. Який він отримав досвід. Я люблю жити сповна (говорити до людей, відчувати будинки, досліджувати історію в архівах і серцях, не боятися зазирнути у вікна, відкривати новий горизонт, дивитися в очі болю), і тоді обов’язково приходить мить, коли я хочу заговорити до всесвіту через свою літературу.
Також для мене важливо обрати захопливу діяльність, горіти життям, і тоді цікаві герої будуть приємним бонусом. Десять років роботи у редакції та п’ять років роботи грумером — це ідеальні сфери, щоби бути поміж людьми і пильно вивчати їх.
Змальовувати людей на своєму шляху я люблю до найтонших деталей: колір оригінального ґудзика, характер говірки, настрій в очах, аромат, жести і ритм кроків… Головне — бути відкритим, хотіти бачити, і тоді ви побачите.
Щодня ношу з собою набір крафтових аркушів і грифель у вербовій деревині. Дивлюся на людей, будинки, ландшафт. І коли бачу цікавинку, нотую декількома словами. Я це люблю. Мені це приносить задоволення. У літературі я відчуваю себе маляркою словами.
Щоби навчитися описувати людей, спершу дозвольте собі спостерігати за ними.
У легендарній стрічці «Невловима краса» Бернардо Бертолуччі є вишуканий діалог:
— Ти не проти, якщо я буду спостерігати за тобою? — риторично запитує скульптор.
— Мені варто хвилюватися? — усміхається героїня, муза.
— Ні, ти нічого не помітиш. Видимим усе стане, коли буде результат.
Таня Поставна
«Формула хорошої історії. Шпаргалки для практики сторітелінгу»
Коли хочете створити історію, але не знаєте, з чого почати, я би порадила розібрати на детальки ті історії, які вам подобаються, щоб зрозуміти, як вони працюють. Подивіться, з чого складається історія у вашій улюбленій книжці, як вона побудована. Випишіть усіх героїв, конфлікти, сюжетні лінії, запишіть, що за чим відбувається. Це найкраща вправа, як на мене. Бо я не дуже-то вірю в саме читання підручників з теорії, найважливіше — робота вашого власного мозку, щось, до чого ви дійшли самостійно.
Пам’ятаю, колись давно мене дуже цікавило питання, як автори долають час у творах — ось герої щойно були дітьми, а тут вони вже дорослі. Я відкрила кілька книжок і прямо шукала чарівний рядок, у якому відбувається цей часовий телепорт. Думаю, ніщо не навчить краще, ніж власний аналіз вже створених історій. А щодо теорії, то найважливіші речі ми знаємо ще зі школи — зав’язка, кульмінація, розв’язка. Все інше можна порушувати.
Якщо міркувати про хороші історії і те, що саме робить їх винятково сильними, я, мабуть, зупинилася б на трьох моментах: унікальне відчуття світу, унікальне переживання автора, правильно вибудовані характери і драматургія. Останній пункт — це ремесло в чистому вигляді, опанувати його — справа часу і практики. Характери стають цікавішими та глибшими з набуттям життєвого досвіду. А от перші два пункти — унікальна штука, яку шукають видавці, продюсери і взагалі всі, хто вкладає гроші в історії. Хіба можна повторити відчуття світу Арундаті Рой у романі «Бог дрібниць» або світ Джонатана Сафрана Фоєра у «Ось я»? Габріеля Гарсії Маркеса у «Полковнику ніхто не пише»? Неможливо. Цей світ живе тільки всередині них. Він унікальний.
Тому, мені здається, на шляху до створення хороших історій потрібно завжди пам’ятати про дві речі. Про ремесло — якомога більше читати, дивитися, слухати, аналізувати, порівнювати, вчитись і виписуватись. Усе це врешті-решт допоможе вам відшукати власний голос у літературі. І друге, про що треба піклуватись, це свій світ — його потрібно берегти, як найбільшу коштовність.
Постійно запитуйте себе:
Що я люблю, а що не люблю? А чому?
Що для мене є красивим, потворним? Що важливим?
Як я відчуваю осінь, зиму, світло, дружбу, любов, сум?
Мене захоплюють історії про британських воєначальників періоду Другої світової чи маленькі світи непомітних людей навколо нас?
Які в моєму світі кольори? Як він звучить? Який він на дотик?
У чому мій світ не такий, як у мого сусіда чи друга? А які світи у них? Як їх описати?
Досліджуйте свій світ, бережіть той кут зору, під яким саме ви дивитеся на життя, піклуйтеся про свій світогляд, поглиблюйте його, культивуйте, аналізуйте... щоби потім, опанувавши ремесло, ви привели у свій світ читачів і в них перехопило подих.
Коментарі
Підписатись