Подивимось10 улюблених фільмів PR-менеджерки «Кіноманії» Анни Бойко

У рубриці «Подивимось» наші героїні розповідають про улюблені фільми та серіали, які хочеться переглядати кілька разів. У цьому випуску Анна Бойко, PR-менеджерка кінодистриб’юторської компанії, розповідає про круті блокбастери й улюблені лав-сторі.

 Працювати в кінопрокаті – це бути «мамою» фільмів, тож не дивно, що мимохіть будеш трохи заангажованою. Та й складно втриматись, коли це «Джокер», «Народження зірки» чи «Душа». Це, однак, не заважає щиро радити друзям стрічки конкурентів: приміром, «Джентльменів», «Одного разу в Голлівуді» чи «Мої думки тихі». Бо класні фільми мають збирати великі аудиторії й каси. Бо більше людей у кіно – це win-win.

А ще працювати в кінопрокаті – це дивитися фільми до старту. Наче «плюшка», але є одне «але». Після перегляду хочеться ділитися враженнями, та ніт – NDA [угода про нерозголошення – ред.]. Ні, навіть родині не можна. Ні, навіть уві сні обмовитися. Робота з контентом такого високого рівня – це як в анекдоті про «є, що згадати, нема чого онукам розказати». А от про що можна розказати, так про те, що понад усе в роботі я «люблю» хейт у бік фільмів. Найбільше прилітає блокбастерам, яких, так склалося, чимало в нашому репертуарі. Власне, мені неприємний хейт у бік будь-кого й будь-чого. Але кіно? Серйозно? Це ж про настрій, емоції, досвід, очікування, вдалий чи невдалий момент. Та в суперечки не лізу. Хоч і хочеться. Але не лізу. Хоч і прокручую в голові заклинання з «Гаррі Поттера», коли, приміром, чую, що «один режисер ніякий не геній».

До речі, про «Гаррі Поттера». У мене дуже мейнстримні смаки на фільми. Ллю сльози на «Війні нескінченності» й «Королі Леві», регочу на «Похміллі», забуваю дихати на «Аутсайдерах» і «Кіборгах». Хоча і знімаю капелюха перед Хлої Чжао за «Землю кочовиків» (Nomadland) – настільки це правдиво.

Для мене кіно – це великий екран. А телевізор – для серіалу чи мультику із сином. Чи персональної класики. Цього року на великих екранах буде (сподіваюся), багато крутого: «Дюна», «Рая та останній дракон», «Том і Джеррі», «Не час помирати», «Чорна вдова», новий Форсаж» і «Кінгсмен» – очі розбігаються, особливо після 2020. А ще – «Скажене весілля 3», «Погані дороги» та «Інший Франко», бо «свій до свого по своє».

Девід Крейн і Марта Кауффман, 1994–2004

Друзі / Friends

«Друзі» – моє ґілті плеже й теплий плед із какао. Здається, на кожну смішну життєву ситуацію можу згадати епізод серіалу. Не зізнаюсь, скільки разів я повністю передивилась усі сезони (спойлер: багато). Але мене виправдовує те, що серії короткі.

Крістофер Нолан, 2014

Інтерстеллар / Interstellar

Спочатку написала «весь Нолан», але пожаліла редакторку, яка шукатиме ілюстрацію. «Інтерстеллар» – це все, що я люблю у фільмах Крістофера Нолана. Нашарування сенсів, загадки, які розгадуєш знову й знову переглядаючи стрічку, картинка й музика, які зачаровують.

Нора Ефрон, 1998

Вам лист / You’ve Got Mail

Меґ Раян, Том Генкс та їхня маленька лав-сторі у великому місті. Не втомлююсь передивлятися, коли хочеться чогось рідного, знайомого й такого, що завжди з хорошим кінцем.

Тодд Філліпс, 2019

Джокер / Joker

Той випадок, коли реальність перевершила й так високі очікування. Дивишся його в повній (ще доковідній) залі, а наче на безлюдному острові. Де тільки ти, думки, емоції й фантастична гра Хоакіна Фенікса. Це театр одного актора, на який повторно береш квиток одразу після завершення сеансу.

Роджер Аллерс, Роб Мінкофф, 1994

Король лев / The Lion King

Є багато сильніших сучасних анімацій, але це улюблений мультик мого дитинства. Щоразу плачу через смерть Муфаси й підспівую Тимонові та Пумбі.

Роберт Земекіс, 1994

Форрест Гамп / Forrest Gump

Фільм про цілеспрямованість, мрії, про те, що «неможливо» – це тільки в нашій голові. А ще про те, що ніколи не знаєш, що буде всередині «коробки цукерок» твого життя, але якщо будеш людиною – у тебе все вийде. Стрічка, яка зачіпає чесними й дуже приємними персонажами.

Альфонсо Куарон, 2004

Гаррі Поттер і в’язень Азкабану / Harry Potter and the Prisoner of Azkaban

Не уявляю новорічних свят без Поттер-марафону. Цього року навіть вдалося провести його в кіно. Магія, маслопиво, а також добро, що завжди переможе. Хоч і не без втрат. «Гаррі Поттер і в’язень Азкабану» – улюблена частина, але «працює» лише в комплекті з іншими.

Віктор Флемінг, 1939

Віднесені вітром / Gone with the Wind

Епічна картинка, відома історія кохання та неймовірно красиві герої. Чудовий зразок «Золотого віку Голлівуду». Один зі «шкода, що так більше не знімають»-фільмів.

Джордж Міллер, 2015

Шалений Макс: Дорога гніву / Mad Max: Fury Road

Пам’ятаю, коли я прийшла в кіно на цей фільм, то перші 15 хвилин не могла зрозуміти, що тут роблю й навіщо. А далі – як у тумані. Стрічка гіпнозує. На екрані відбувається таке шаленство, що, здається, спиш і бачиш сон. Але прокидатися не хочеться.

Наріман Алієв, 2019

Додому / Evge

Один із небагатьох українських фільмів, якому вдалося сказати про сучасні події без пафосу, надриву та штучності. Дуже чесна й відверта розповідь про драму однієї сім’ї, про батьків і дітей, про трагедію однієї країни. Не без недоліків, але дуже зачепив правдивістю. Тож чекаю наступну роботу Нарімана Алієва після такого дебюту.