Views Comments Previous Next Search Wonderzine

Запитання експертуЯ не боюсь сказати. Як говорити про досвід пережитого насильства?

Я не боюсь сказати. Як говорити про досвід пережитого насильства? 
 — Запитання експерту на Wonderzine

Пояснює психотерапевтка

У липні 2016 року в Україні розпочався флешмоб #яНеБоюсьСказати, у межах якого чоловіки й жінки ділилися досвідом сексуального насильства та домагань. «Я не боюсь говорити. І я не почуваюся винною», – написала в першому пості Анастасія Мельниченко, ініціаторка флешмобу. Його метою було перестати замовчувати такий досвід. Тоді за хештегом своїми історіями про насильство поділилися тисячі людей.

Чому варто говорити про досвід аб’юзу та як це робити, щоб не нашкодити собі? Як діяти, якщо з вами поділилися таким досвідом? Запитали психотерапевтку Ольгу Хайдукову.

Ольга Хайдукова

Психотерапевтка


Аб’юз – це поняття, яке набагато ширше за просто сексуальне насилля. Це може охоплювати домагання, некомфортні дотики, шантаж, образи. Людина, яка переживає сексуальний аб’юз, отримує психологічну травму, яка залишається з нею на все життя.

На додаток, цей спогад містить ті почуття, з якими людина стикнулася, коли з нею це відбулося. І ось, коли вона згадує чи щось нагадує їй про це, підіймаються безліч сильних переживань, серед яких: страх, вина, біль, сором. Часто люди вибирають не розповідати нікому про пережитий досвід якраз тому, що їм соромно і страшно знову зустрітися з цими переживаннями. Є відчуття, що, розповідаючи, доведеться знову пережити цю ситуацію. І цей страх може заганяти людину в ізольованість від соціальних контактів. Також пам’ять може дивно переробляти й витісняти цей спогад. Проте людина живе з ним, з моменту отримання травми прокидається й дивиться на світ, виходячи з цього досвіду.

Коли постраждалі від насильства не розповідають про нього, у них посилюється відчуття безпомічності, втрати власної сили. Це виснажує людину, тому що вона щодня відчуває, що з нею «щось не так». Тому травма від пережитого сексуального насильства – це якраз той епізод, з яким упоратися самостійно практично неможливо.

Коли людина розповідає про це комусь, вона робить цей досвід реальним, виходить із травматичного кола, в якому вона сам на сам із проблемою. Це буває цілющим і дає можливість отримати підтримку. Флешмоб #ЯНеБоюсьСказати дав можливість постраждалим справитися зі своїми травматичними переживаннями й отримати підтримку у відповідь.

Водночас я рекомендую спершу ділитися таким досвідом не публічно, а розповісти близькій людині, яка зможе підтримати, не злякається, просто дасть можливість виговоритися. І тоді, якщо захочеться вийти в публічний простір із цією інформацією, у вас уже буде досвід прийняття, розуміння, що стосунки після цього не припиняються.

Звісно, дуже рідко постраждалі дійсно усвідомлено готуються до того, щоб поділитися цим. Частіше це відбувається випадково. Наприклад, я чула історії, коли людина вперше поділилися цим, коли вони з партнером готували їжу. Раптом якийсь звук тригернув її, нагадав про такий епізод і вона просто розповіла про нього. Проте я раджу все ж усвідомлено підійти до цього питання: перш ніж розповідати про це, походити до психотерапевта та оцінити свої ресурси.

Як діяти, якщо зі мною поділилися таким досвідом?

Просто дайте виплакатися, потримайте за руку, спитайте, чим можна допомогти. Насправді, усе, що ви можете зробити, якщо опинилися поряд у момент цього одкровення – бути трошки сильнішими. Ви можете бути шокованими чи розгубленими, але ви не переживали цей епізод, тому маєте виступити підтримкою. Важливо залишитися людиною, якій постраждала буде виговорюватися. Для цього: не давайте оцінку цій події, не звинувачуйте постраждалу, не намагайтеся виправити ситуацію.

Не розпитуйте деталі: як це було? Хто це був? За яких обставин? Інколи може здаватися, що якщо розповісти все детально, як у слідчого, це допоможе. Але що свіжіші спогади, то небезпечніше занурюватися в такі подробиці. Можливо, у майбутньому, коли в людини вже буде досвід «доторків» до цієї травми, вона захоче розкрити такі деталі. Проте, якщо вона розповідає вперше, сфокусуйтеся на її переживаннях.

Часто реакцією на таку інформацію може бути злість – на те, що це відбулося, на особу, яка завдала шкоди постраждалій. Проте інколи людина, яка вислухала таку історію, може направляти злість не «за адресою» – наприклад, на постраждалу. Частіше всього – це захисна реакція. Проте в цій ситуації дуже важливо пояснити власне ставлення до вини постраждалої. Обов’язково скажіть, що не вона несе відповідальність за те, що сталося, а насильник. І просто будьте поряд.

Текст

Софія Пилипюк

редакторка Wonderzine Україна

Ілюстрація

rawpixel.com

Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.
Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.