РівністьКуртки, байки й нетоксичність: що таке жіноча маскулінність і чим вона особлива
Боротьба за рівність і свободу вибору
Хоча маскулінність найчастіше асоціюють саме з цисгендерними чоловіками, її прояви можуть бути дуже розмаїтими й стосуватися, зокрема, і жінок. Перевдягання в чоловічий одяг задля виступів, розваг чи бунту проти соціуму практикували століттями, а у ХХ столітті це набуло форми політичної боротьби й підваження гендерних стереотипів.
Розповідаємо, чому маскулінність не є сталою, як жінки практикували її раніше й чим експерименти з гендерними ознаками можуть бути корисні.
Авторка: Леся Королюк
Ілюстрації: Олеся Ковальчук
Чому маскулінність не однорідна?
У підручникових визначеннях можемо прочитати, що маскулінність – це про соціальні очікування передусім від чоловіка. Маскулінність диктує набір правил і меж, яким мають слідувати чоловіки того чи того суспільства, наприклад бути проактивним й емоційно стриманим. Маскулінність не є вродженою й конструюється тим чи тим соціумом під впливом різних передумов, як-от історичних чи релігійних. Як формати проявів себе чоловіками були різні в усі часи й регіонах, так і нині виділяють більш і менш здорові форми маскулінності. Тренди змінюються, і зараз на Заході дедалі більше заохочують нову маскулінність, що вирізняється здоровою самооцінкою, турботою про себе й повагою до інших.
Проте що як маскулінність характеризує не лише чоловіків? Якщо це не більш, ніж соціальний параметр, який змінюється під впливом обставин і трендів, він може застосовуватися й щодо жінок. Таку думку висловив американський учений і письменник Джек Галберстам ще в 1998 році, написавши фундаментальну працю «Жіноча маскулінність». За ним, маскулінність – це радше спектр різноманітних ідентичностей, які можуть мати як чоловіки, так і жінки. Так само й Джудіт Батлер висловила потребу розмежовувати гендер від статі й убачати гендер не як константу, а як змінне явище. За нею, фемінність і маскулінність можуть бути притаманні як жінкам, так і чоловікам.
Оскільки ми вже з’ясували, що маскулінність може мати різні прояви й варіюватися залежно від багатьох факторів, то видається логічним і цікавим розглядати її багатогранно.
Як змінювалися жіночі ролі в суспільстві протягом історії?
Як помітно навіть із сучасної зміни трендів, маскулінність і фемінність ніколи не були монолітними й не мали єдиного стандарту. Для чоловіків і жінок у різні часи й у різних країнах існували різні канони зовнішності й поведінки. Наприклад, чоловіча мода ХVIII століття з її мереживними сорочками й шовковими гольфами вважалася чоловічим стилем і водночас суттєво відрізнялася від сучасних ідеалів маскулінності. Ідеали чоловічого образу змінювалися, як і сама ідея того, що означає бути чоловіком. Пізніше, у другій половині ХХ століття, чоловіки почали помітно експериментувати з фемінністю, розширюючи власні гендерні межі, які на той час були вже зовсім іншими. Наприклад, відпускали волосся, носили шовкові блузки і туфлі на підборах, а також наносили макіяж. На такому порівнянні століть помітно, наскільки плинними були стандарти маскулінності й фемінності, адже в різні часи по-різному дивилися на зачіски, макіяж, елементи вбрання й по-різному гендерно маркували їх.
Те саме стосується й жінок. Прояви можливої фемінності й спектри соціальних ролей були розмаїтими. Наприклад, історики визначили, що в доісторичні часи жінки могли полювати і творити, як і чоловіки, а також що в давні часи жінки також воювали й були лідерками. Жінки степових племен їздили верхи, носили штани й брали участь у боях нарівні з чоловіками. Також літературознавці знаходять згадки про маскулінних жінок у древній скандинавській літературі. З цього випливає, що вже в часи творення ісландських саг їхні автори розділяли стать і гендер, адже чітко відзначали біологічних жінок, які поводилися як чоловіки. Також у науковому світі ширяться відкриття, коли поховання, яке вважали чоловічим за стереотипно гендерними ознаками (як-от зброя чи обладунки), виявлялося насправді жіночим. Такі дослідження поступово змінюють бінарне сприйняття маскулінності й фемінності, показуючи, що навіть у дуже давні часи існували різні опції, а жінки могли презентувати себе по-різному, навіть у сучасному розумінні маскулінно.
Як маскулінність проявлялася в жіночій моді
Старий Заповіт забороняє й жінкам, і чоловікам носити одяг протилежного гендеру. Протягом століть цей принцип був (а подекуди й досі є) актуальним; він разом з іншими моральними чи законодавчими приписами чітко прокладав межу між чоловічою й жіночою модою. У жінок практично не було опції, щоб вбратися в чоловіче просто заради стилю чи бунту проти стандартів суспільства; наважувалися на подібне одиниці, які ризикували отримати осуд чи навіть термін у в’язниці.
Зміни в цьому порядку речей почали набирати обертів у другій половині ХІХ століття, і пов’язані вони були з нещодавно на той час зародженими жіночими рухами. Жінки, які боролися за свої права, вбачали потребу бунтувати, зокрема, і проти багатьох стандартів моди. На той час поширеними були корсети – украй не зручний елемент одягу, якого закликали позбутися. Одночасно з цим пропонувалися більш зручні альтернативи жіночому одягу, запозичені в чоловіків. Серед такого вбрання були й штани. Проте знадобилося понад пів століття, перш ніж штани й чоловіче вбрання загалом почало сприйматися на жінках не як прояв дивакуватості, а як повноцінний елемент стилю.
Потужний вплив на появу «чоловічого» одягу в жіночих гардеробах на початку ХХ століття справила Коко Шанель й інші популярні дизайнери: так жінки почали більш масово носити штани й піджаки. У подальші десятиліття ставлення до штанів і «чоловічого» в одязі загалом ставало дедалі менш упередженим, хоча й досі подекуди трапляється осуд жінок за недостатню фемінність у стилі. Нині штани й низка інших елементів одягу, які раніше вважалися суто маскулінними, уже можна вважати радше гендерно нейтральними.
Маскулінність як бунт
Оскільки вдягання чоловічого одягу в щоденному житті не заохочувалося, а то й заборонялося й викликало скандали, жінки могли використовувати це заради бунту й провокацій, а також як віддушину від гендерних очікувань суспільства. Першими визначними спільнотами, які практикували перевдягання в чоловіче, були крос-дресери і дреґ-кінги.
Крос-дресинг – це загальна назва для перевдягання в одяг протилежного гендеру. Це явище існувало з давніх часів як релігійна чи театральна практика, а на межі ХІХ і ХХ століть набуло форми своєрідної розваги як для жінок, так і для чоловіків. Крос-дресери усвідомлювали, що йшли проти суспільних норм. Вони підкреслювали нестандартність свого вигляду театральними позами й подекуди непідгожим за розміром одягом. Такі практики дозволяли трохи відпочити від тісних меж суспільної моралі й водночас випробувати плинність цих меж, адже саме таке радикальне перевдягання й висвітлення його нетиповості дозволяло побачити межу між статтю й гендером, між власним тілом і соціальними конструктами довкола нього.
Дреґ-кінги – це жіноча версія дреґ-квінів, себто чоловіків, які перевдягаються в перебільшено фемінний образ заради виступів різного штибу. Мистецтво дреґ-кінгів відслідковують ще у XVII столітті, але ширшого поширення ті набули на межі ХІХ і ХХ століть. Це були і є артистки, які створюють і носять гіперболізовані й театральні чоловічі образи та виступають із піснями, танцями, комедійними виставами й іншими видами розваг. Дреґ-кінги фактично грають маскулінність на сцені, підкреслюючи її стереотипні ознаки й досліджуючи кордони гендерних меж.
Вагома частина бунтівної маскулінності в жінок представлена також серед квір-спільноти. Протягом ХХ століття серед лесбійок почали виділяти окрему групу, що представляла себе здебільшого маскулінно, їх називають бучами й дайками. Вони не представляють собою єдиний цілісний рух, проте часто організовувалися й продовжують збиратися в окремі спільноти, вибудовуючи довкола своїх ідентичностей власну філософію, розділяючи спільні погляди й цінності. У часи розквіту цих рухів, у 70–80-ті роки ХХ століття, бучі й дайки носили одяг, що асоціювався з класичною маскулінністю: широкі штани, шкіряні куртки, костюми чоловічого крою, ковбойські або армійські чоботи тощо. Вони носили короткі зачіски й практикували традиційно «чоловічі» заняття, як-от їзду на чоперах чи бодібілдинг.
Нині ідентичності бучів і дайків стають дедалі більш розмаїтими й незавжди вони відповідають стереотипно чоловічим ознакам. Дехто може вважати подібні лесбійські терміни застарілими, проте ці субкультури досі активні та продовжують бунтувати проти гендерних стандартів і стереотипів.
Чому лесбійська маскулінність особлива
На думку дослідника гендеру Джека Галберстама, маскулінність у виконанні гетерожінок дещо більше толерується суспільством. Водночас лесбійки, які демонструють маскулінність, геть випадають із бінарного гетеронормативного соціуму й утворюють нові й часто непередбачувані ідентичності.
Як стверджують самі буч-лесбійки, їхня маскулінність не має нічого спільного з класичною чоловічою цисгендерністю. Також вони не називають себе чоловіками. Ці люди, хоч і використовують артефакти, пов’язані з маскулінністю, усе-таки переосмислюють і трансформують їх. Вони фактично створюють нові форми маскулінності, розбираючи старі її форми на деталі й демонструючи, що гендерні ідентичності сконструйовані соціумом, а отже, їх можна конструювати й самостійно для самих себе. Лесбійки також демонструють, що маскулінність можлива без токсичності й необов’язково має бути символом нерівності, влади й домінування.
Що маскулінність дає жінкам і соціуму
Маскулінність у виконанні жінок не лише додає свіжих трендів у світі моди, а й підважує вузькі гендерні межі, у яких ми й досі часто знаходимося. Експерименти з різними гендерними ознаками можуть розширювати межі фемінності й маскулінності, знімати різноманітні стигми й порушувати проблеми стереотипів. Вони декларують свободу самовираження й самовизначення за допомогою різних ідентичностей. Вони також піднімають питання рівності й наших уявлень про гендер, закликаючи замислитися про те, що насправді означає бути жінкою, чоловіком чи ще кимось.
Сучасна жіноча маскулінність може як повторювати, так і відрізнятися від зразків минулого. У минулому столітті вбрання в стилі дайків було справжнім політичним маніфестом і бунтом проти суспільних норм і стереотипів. Нині носити шкірянку або татуювання вже незавжди є настільки радикальним актом (дякуючи саме бунтівним жінкам минулого), проте яскраво виражена маскулінність на жінці й досі може викликати запитання й несприйняття. Хоча західний світ дедалі більше рухається у бік гендерної нейтральності, ми все ще не можемо відкидати категорії фемінності й маскулінності, допоки в магазинах одягу є поділ на жіночий і чоловічий відділи.
Коментарі
Підписатись