Життя«Залетіти до ворога, зібрати інформацію й встигнути повернутися». Це жінки-аеророзвідниці
Як працює розвідка в небі
Аеророзвідниці й аеророзвідники завжди на передовій: їм доводиться працювати впритул до ворога, збирати інформацію про нього й передавати її іншим військовим. Це й питання власної безпеки, і збереження обладнання, з яким проводять розвідку, і якісної комунікації, яка постійно має відбуватися між аеророзвідкою й піхотою.
Ірина й Анастасія — аеророзвідниці та військові руху Veteranka. Запитали їх, як вони потрапили на позиції аеророзвідниць, як ведуть розвідку з неба, наскільки проблемним є технічне забезпечення аеророзвідників і чи є поширеними гендерні стереотипи стосовно жінок-аеророзвідниць в армії.
Текст: Ольга Дуденко
Ілюстрації: Анна Шакун
Мережа магазинів EVA разом із фондом Dignitas і за підтримки руху VETERANKA започаткували проєкт «На захисті краси України», мета якого – навчити 100 аеророзвідниць Збройних Сил України та забезпечити їх бойовими FPV-дронами. Проєкт потребує підтримки кожного та кожної. Долучитися до збору можна на касі будь-якого магазину EVA або на сайті.
З метою безпеки героїнь публікуємо історії без їхніх зображень.
Ірина
Піти в аеророзвідку не було запланованим рішенням. Вибір стався сам по собі: у 2020-х роках у Збройних силах України почали масово зʼявлятись аеророзвідники, і мені запропонували цю роботу. Сказали, що я спершу можу спробувати суто для себе, але з часом влилася в процес. Це нагадувало роботу, яку я виконувала на спостережних постах, тільки це спостережні пости в небі. (сміється)
Торік під час повномасштабної війни в нас не було часу проходити якісь вишколи, тому що кожна бойова одиниця була важлива, як у принципі й зараз. Тому ми практикувалися дистанційно. Мій напарник, наприклад, літав уже давно, з 2017 року, і купляв собі коптери, навчаючись удома. Я їздила з ним і потихеньку вчилася й сама.
Наразі наше головне завдання – з ранку до вечора показувати те, чого не бачить наша піхота чи інші війська в Збройних силах. Те, що вони не можуть побачити на своїх позиціях, ми можемо побачити з повітря. Робота в тих, хто проводить такі стріми, зазвичай починається одразу зі світанком, коли розвиднюється, і триває, доки не стемніє. Аеророзвідку можна проводити цілодобово, це залежить лише від погоди. Наприклад, у великий дощ ти не сильно політаєш, оскільки коптери не призначені для літання в таку погоду.
Наразі наше головне завдання – з ранку до вечора показувати те, чого не бачить наша піхота чи інші війська в Збройних силах
Проблема нашого командування в тому, що вони за останні сім місяців звикли до тих стрімів, які ми скидаємо їм у процесі аеророзвідки. Це великий мінус, адже піхота, покладаючись на них, забуває дивитися й перевіряти, що відбувається перед ними. В одну мить будь-які «картинки» можуть зникнути, і не буде зрозуміло, що відбувається перед бійцями, звідки виходить той чи той натовп і де шукати виходи.
Аеророзвідники розбиваються на декілька груп, бо є групи, які працюють удень, і групи, які працюють уночі. Є аеророзвідники, які йдуть зі штурмовою групою чи розвідкою, а це теж дуже важливо, бо тобі треба вести групу, підіймати її бойовий дух. У всіх військових періодично знижується моральний дух. Буває, дивишся на наших бійців, бачиш, як багато з них гинуть, і нічим не можеш допомогти зі своїм коптером. Ти розумієш, що тільки показуєш картинку, і це єдине, що ти здатна зробити.
Твої обовʼязки залежать від командування – яке завдання вони поставлять тобі на сьогодні чи на завтра. Мій робочий день починається приблизно з четвертої ранку й триває до восьмої-девʼятої години вечора.
Деякі групи можуть виїжджати на дві-три доби, а потім змінюватимуться на інші дві-три доби з іншою групою. На жаль, у моєму батальйоні, як на мене, неправильно розподілили роботу аеророзвідників. Унаслідок того, як ми працювали, за місяць ми дуже сильно використали всі свої ресурси. Коли ти постійно літаєш, і все це відбувається протягом місяців, то літати 16–18 годин на день стає дуже важко. Більшість думає, що це дуже легко: сидиш собі, дивишся в монітор, чи там є щось, чи ні. Нас нерідко не люблять насамперед як піхоту, яка сидить на передку. Але це тільки на перший погляд усе без проблем.
У Збройних силах України є труднощі в забезпеченні коптерами. Російські РЕБи (війська радіоелектронної боротьби) працюють дуже добре, тому ми можемо зазнавати втрат техніки, і з кожним днем нам усе важче поповнювати запаси з обладнанням. Крім того, можуть бути труднощі в комунікації по всій лінії фронту: ви не завжди розумієте одне одного, не завжди вдається передати всю необхідну інформацію чи вчасно проскочити на точку, звідки ти працюєш.
Потрібно думати, як виїхати з позицій, щоби тебе не помітили, бо за аеророзвідниками теж стежать
Найчастіше необхідну техніку постачають волонтери. Вона приходить на батальйон, і вже там розподіляється за потребами військових. Ти намагаєшся дуже акуратно літати й інколи не можеш виконати завдання на 100%, оскільки є ризик втратити коптер. А, значить, що завтра не буде з чим працювати. Тобі треба дібратися до необхідної точки й встигнути знайти якесь укриття, щоб ти з нього могла постійно працювати. Потім потрібно думати, як звідти виїхати, щоби тебе не помітили, бо за аеророзвідниками теж стежать. Коли ми перебували в районі Бахмута, нам навіть доводилося змінювати точку тричі за день, адже нас помічали й накривали обстрілами. Треба знати, куди ти залітаєш, відстежувати точні позиції росіян.
Ти постійно борешся з російськими РЕБами, щоби твій коптер не впав, і намагаєшся максимально точно розрахувати час, щоби ти могла залетіти чимдалі до ворога, зібрати якомога більше необхідної інформації й встигнути повернутися. Були ситуації, коли коптери просто не долітали, і треба було самотужки йти й забирати обладнання. Коли ходиш, треба ні на що не наштовхнутися, адже шлях може бути замінованим.
У різних батальйонах до жінки в армії ставляться по-різному, але гендерні стереотипи повернулися, хоч проти них і боролися дівчата ще у 2017 році. Вони доводили, що ми можемо служити й виконувати цю роботу не гірше від хлопців. Бувають такі ситуації, коли, наприклад, чоловік не виконав якесь завдання, утік після цього, і його не будуть сильно засуджувати. Якщо аналогічний випадок трапиться з жінкою, з неї будуть насміхатися й казати про те, що жінок в армію краще не брати.
Анастасія
На початку повномасштабної війни я одразу прийшла до військкомату, але мені відмовили, оскільки я не служила, у мене не було військового досвіду. Мене також не хотіли брати, тому що я жінка. Спочатку я просто волонтерила, у мене служив брат, і він тоді просив мене сильно не квапитися зі службою. Я пообіцяла йому, що, доки він не повернеться, я до армії іти не буду. Потім брат загинув, і після того я вже активно шукала відношення, щоб почати службу.
Одразу я не планувала бути саме аеророзвідницею, але знала, що погоджуся на будь-яку бойову посаду. Аеророзвідка мене зацікавила, у мене вийшло потрапити в цю сферу, і це справді моє. Добре, що я опинилася в цьому напрямі. Труднощі вступу до армії були значними. Я дуже довго шукала відношення, десь у вересні отримала його, і приблизно ще чотири місяці не могла оформитися. Після цього мене нарешті прийняли на навчання, і я закріпилася в 93-ій бригаді. Жінок, які раніше не служили й не мають медичної освіти, неохоче беруть до армії, але, якщо захотіти, однаково можна якимось чином потрапити.
Жінок, які раніше не служили й не мають медичної освіти, неохоче беруть до армії, але, якщо захотіти, однаково можна якимось чином потрапити
Навчання були перед вступом до армії були, але навчання й бойовий досвід – це зовсім різні речі. Літати на мавіку десь на тренуванні, де є супутники, де немає російських РЕБів – це зовсім інша справа, ніж літати під РЕБами, коли ваші дрони глушать, стріляють по них, є вітер і негода. Те, чого я навчилася за короткий період бойового досвіду – значно більше, ніж я навчилася до цього теоретично.
Робота аеророзвідниці зазвичай має такий вигляд: ми доволі близько підʼїжджаємо до ворожих позицій, адже не можемо працювати здалеку, і мавік літає недалеко. Як правило, ми виїжджаємо на позиції о третій годині ночі, щоб заїхати «по сірому», та швидко вантажимо все обладнання. Працювати починаємо вже тоді, коли світліє. Тобто я не живу в окопах: я приїхала, попрацювала й поїхала, насамперед тому, що нам треба зарядити все обладнання, а його доволі багато.
Твої обовʼязки залежать від завдань: мавіки доволі універсальні, тому до обовʼязків належить і розвідка в реальному часі (летимо, знаходимо ціль, доповідаємо, по ній відпрацьовують мінометники, коригуємо ціль), або, наприклад, детальні обльоти певних посадок. Потім ці відео обльотів ми віддаємо на дешифрування й згідно з ними плануємо наступні операції. У мене також був досвід нічних польотів, але здебільшого я працюю вдень.
Окрім цього, аеророзвідники можуть займатися організаційними питаннями, коли в якийсь день немає виїзду. Працюємо з ремонтом машин, дронів, замовляємо запчастини.
Є певні ситуативні труднощі, які виникають, наприклад, під час комунікації із суміжними підрозділами, коли ми не так зрозуміли одне одного або ж суміжники збили наш мавік. Часом нам треба декілька кілометрів переносити важке обладнання, але допомагає згуртованість: я намагаюся на рівні з іншими нести щось важке, коли нам треба пішки йти 4 км. Глобальних і систематичних труднощів немає.
Робота аеророзвідниці зазвичай має такий вигляд: ми доволі близько підʼїжджаємо до ворожих позицій, адже не можемо працювати здалеку, і мавік літає недалеко
Наша галузь стикається з проблемами забезпечення. Більша частина дронів – це волонтерська допомога. Одного разу мені треба було терміново відремонтувати дрон, і я не могла сама цього зробити, тому відкривала збір на 15 000 гривень, ми відправляли дрон на ремонт. Деякі волонтери могли безплатно ремонтувати нам дрони. Навіть із забезпеченням боєкомплектів є проблеми, тому що воно не передбачене документально. Наприклад, нам треба десь узяти ВОГи (боєприпаси – прим.ред.), але списати їх просто так не можна, бо це саморобний вибуховий пристрій, заборонений. Доводиться викручуватись, домовлятися й списувати БК під інші потреби. Багато чого ми купували власним коштом. Потім я знайшла «ДрукАрмію» – дуже класних чуваків, які для військових друкують певні речі безплатно на 3D-принтері, і це стало в пригоді.
Мені пощастило з побратимами й керівництвом, тому я ніколи не чула гендерних стереотипів у свій бік чи якогось упередженого ставлення. Єдина проблема полягає в тому, що в нашій армії не передбачена жіноча форма, але з нею мені допомогла організація «Землячки».
Коментарі
Підписатись