Подкасти«Відомими художниками залишаються чоловіки». Лада Наконечна про сексизм у мистецтві
«Було таке ставлення: «Навіщо витрачати на вас, жінок, час, якщо все одно одружитеся й підете з професії?»
У Лади Наконечної є багато ролей: вона мисткиня, кураторка, учасниця мистецького об’єднання «Р.Е.П.», співзасновниця «Метод Фонд» і його освітньої програми «Курс мистецтва», редакторка видання Prostory. Але визначає вона себе художницею.
У 2020 році Лада отримала премію Women in Arts 2020 у номінації «Візуальне мистецтво». Women in Arts – це незалежна премія, заснована у 2019 році ООН Жінки в межах руху солідарності за гендерну рівність HeForShe в Україні в партнерстві з Українським інститутом. Мета премії – звернути увагу на досягнення жінок, які працюють у мистецтві, публічно подякувати їм за внесок у цю сферу й надихнути на нові досягнення.
У новому випуску «ЇЇ» подкасту Лада розмірковує про сексизм у мистецтві та мистецькій освіті, ділиться, чому вважає свою маму головною менторкою, та як це – організувати персональну виставку з 1,5 місячною дитиною.
Читайте короткий варіант інтерв’ю або слухайте повну розмову в подкасті на зручних для вас платформах (Apple Podcasts, SoundCloud, Spotify, Google Podcasts).
Матеріал підготовлено в партнерстві з рухом HeForShe в Україні.
Нещодавно в художниці Алевтини Кахідзе вийшла колонка, в якій вона розповіла про те, що стикнулася з харасментом під час навчання в НАОМА. Ти теж навчалася в Академії. Чи близьке тобі те, що розповіла Алевтина?
Неможливо сказати, що всі викладачі Академії ставляться до жінок по-іншому, ніж до чоловіків. Але сексизму справді дуже багато. Не лише в Академії, а й у всій мистецькій і освітній сфері. Я ще вчилася до цього у Дніпропетровську в художньому училищі. Було таке ставлення: «Навіщо витрачати на вас, жінок, час, якщо ви все одно одружитеся й підете з цієї професії?» Ніби це не так серйозно, ніби це просто хобі.
А зараз ставлення до жінок у мистецтві змінилося? У 2020 жінки стали помітніші в цій сфері?
Я майже завжди працюю з жінками, тому мені здається, що їх багато. Напевно, якщо дивитися не зсередини, то більш успішними в цій сфері здаються чоловіки. Проте я вважаю, що судити про успішність треба не лише за видимістю й великими гонорарами, а за реалізацією себе, вона важливіша.
Тому так, зараз жінки більш помітні: у 90-х вони були просто музами й подругами [митців-чоловіків], а зараз ми знаємо їх як цікавих художниць, що, можливо, не було так помітно суспільним оком раніше.
Ми сприймаємо світ очима чоловіків, і нам здається, що це наше натуральне сприйняття
Загалом, мистецтво довгий час було подане саме з чоловічої точки зору. Зараз є ще така тенденція чи вже відчувається рівність?
Звісно, зараз стало набагато легше. Ми знаємо, що раніше жінки не могли навчатися в академіях. Мистецтво для них було «домашньою» сферою. Умовно – малюй собі пейзажі біля свого будинку. Соціальні умови дуже змінилися: у жінок є можливості вчитися й працювати. Також є тенденція, що феміністичні принципи беруться до уваги інституціями й вони намагаються давати тимчасові квоти, щоб збалансувати те, що століттями чоловіки переважали над жінками.
Але так, чоловічий погляд формував наше сприйняття, це теж те, з чим я працюю у своїй творчості. Ми сприймаємо світ очима чоловіків, і нам здається, що це наше натуральне сприйняття. Ці дослідження останніх 20–30 років показують, що це сприйняття не таке натуральне, як ми думаємо. Воно виховується в нас – зокрема й візуальним мистецтвом. Зараз якраз час перегляду такого сприйняття.
Яку роль відіграє для тебе взаємна підтримка жінок у цій сфері?
Між нами є більше через розуміння тих складностей, з якими жінки працюють чи живуть. Якщо жінка з дитиною, то іншій жінці чи феміністично-свідомому чоловікові легше зрозуміти, що це дуже корегує час. Наприклад, вечірні робочі сесії скасовуються. Тому серед жінок є підтримка й турбота такого типу.
Мої знайомі досліджували центр сучасного мистецтва, який існував при Києво-Могилянській академії. Вони брали інтерв’ю в багатьох жінок, які працювали в мистецькій сфері й припустили, чому так багато жінок у менеджменті, у кураторстві – у таких більш обслуговчих сферах. Бо така робота погано оплачується. Ми часто бачимо жінок ще у сферах, в яких менше платять. Якщо відомими художниками залишаються чоловіки, які частіше за все видимі в медіа, то в цій сфері, що обслуговує, – в основному жінки.
Якщо не будеш постійно робити виставки, то тебе ніби не існує, скільки б не працював, що б не робив
У тебе були менторки?
Викладали в мене в більшості чоловіки, лише в училищі була викладачка-жінка. Думаю, мама – моя головна менторка. Вона мистецтвознавиця й завжди відстоювала свої права. Отримувала високі посади – її скидали, вона досягала того, що її назад повертали. Напевно, це дуже сформувало мене. Це я зараз аналізую – тоді я просто була свідком цих подій. Тепер я теж намагаюся завжди відстоювати свої права.
Що для тебе означає премія Women in Arts і взагалі – отримувати відзнаки у своїй сфері?
Women in Arts – нова для мене премія, я про неї навіть не знала й мене шокувало, коли написали, що я її отримаю. Добре, що вона надає якоїсь видимості. Аналізуючи мистецьку сферу, усі погоджуються на тому, що в нас коротка пам’ять: якщо не будеш постійно робити виставки, то тебе ніби не існує, скільки б не працював, що б не робив. Останні роки я взагалі перестала цим опікуватися. Я не роблю виставку в рік, щоб про мене пам’ятали. Тому мені було приємно, що мене згадали, тому що ж я не перестаю працювати. Але мої колеги, зокрема ті, які були в журі, слідкують і цінують те, що я роблю, тому мені це було дуже приємно.
Чи може та як може мистецтво впливати на суспільство? Чи може допомогти з формуванням толерантного суспільства, суспільства рівності?
Хотілося б вірити. Я думаю, що впливає, але не так прямо, не так швидко, як нам хочеться. Візуальне мистецтво побачить якась кількість людей; можливо, потім воно буде транслюватися в медіа; можливо, потім якийсь філософ-дослідник напише книгу, яка буде базуватися на цій роботі; можливо, він потім через університети вплине не думку іншого покоління. Це одна лінія, яка може спрацювати.
Деяких глядачів мистецтво може змінити кардинально, але не все суспільство, бо суспільство – це багато глядачів, які мають бути свідомими, коли вони спілкуються з твором мистецтва, не просто надихаються ним. Це складна комплексна система з багатьма даними. Але, зрештою, я вірю, що воно може впливати й змінювати нас.
Чи були в тебе роботи, які мали на меті вплинути на суспільство, чи підіймали тему рівності?
Усі мої роботи передбачають схожі висловлювання. Як приклад можу навести свою роботу про ринок землі «Три точки зору на спільне поле та три можливості його придбати». Це знову нова тема, але дуже стара робота. Я малювала поле на стіні, це був малюнок трьох горизонтів, трьох поглядів людини на поле.
Виходить так, що глядач ставав частиною роботи. Цей метод, який я використовую в багатьох роботах, коли я залучаю глядача, але він не завжди розуміє, що він залучений. Сам сенс роботи є тільки тоді, коли глядач дивиться роботу. Ми всі різного зросту, тому лінія горизонту, коли ми дивимося вдалечінь, у нас різних рівнів. Я давала зрозуміти глядачу, що ми ніби дивимося на одне поле, але все одно є зсув нашого розуміння й сприйняття.
Біля стіни, на якій це намальовано, були три малюнки окремі цього ж самого поля, які вже можна було зняти зі стіни – тобто приватизувати. І це була така умовна гра: чи ми дійсно можемо приватизувати землю, чи це просто наша уява, чи робить певний документ землю моєю, чи це гра, в яку ми всі граємо.
Як ти зараз поєднуєш творчість і материнство?
Спочатку я думала, що я все можу й усе подолаю. Бо звичні нам медіа показують картинки щасливих і виспаних мам із рожевощокими дітьми. Це, насправді, дуже виснажливо, повністю коригує графік. Я ще до народження дитини запланувала персональну виставку, яку здійснила вже після народження. Тоді дитині було півтора місяця. Мені дуже допомагав чоловік і працівники галереї. Підтримка була на найвищому рівні, але зрозуміло, що це був ризик, могло все що завгодно статися.
Мама – моя головна менторка
Узагалі, я думаю, потрібно дати собі час на дитину, хоча б перші пів року. Я намагаюся зараз кожний день працювати трішки, поки що дозовано. Але материнство – це досвід, який мені подобається. Я думаю, він уплине на мене й мою творчість. Через час подивлюся на свої роботи.
Яку пораду можеш дати дівчатам, які шукають свою справу?
У першу чергу – роби те, у що ти віриш. І не зраджуй собі.
Матеріал підготовлено в партнерстві з рухом HeForShe в Україні
HeForShe – це глобальний рух солідарності на підтримку гендерної рівності, заснований ООН Жінки, в якому чоловіки та хлопчики стають головними агентами змін. З моменту запуску у 2014 році, до кампанії приєдналися глави держав, провідні вчені, керівники глобальних корпорацій, спортсмени, митці та лідери думок, що поділяють філософію гендерної рівності. В Україні рух стартував у 2018 році й реалізується за фінансової підтримки Швеції.
Текст: Софія Пилипюк
Ілюстрації: Анна Сарвіра
Обкладинка: Олександра Рашевська / PinchukArtCentre
Продюсер: Костянтин Гузенко
Верстка й обкладинка: Анна Шакун
Ведучі: Софія Пилипюк та Анна Хаєцька
Коментарі
Підписатись