Star Views + Comments Previous Next Search Wonderzine

Кар'єраЯ працюю офіціанткою. Думаєш, легко?

Я працюю офіціанткою. Думаєш, легко? — Кар'єра на Wonderzine

«Мені прикро, що нашу працю знецінюють»

У рубриці «ДУМАЄШ, ЛЕГКО?» ми спілкуємося із представницями різних професій, аби дізнатися про зворотний бік їхньої роботи. Наша нова героїня – офіціантка Христина Виноградна.

За освітою я хореографка, але за фахом не працюю. Це дуже невигідно: можна мати роботу в кількох колективах, витрачати на це купу сил й отримувати всього кілька тисяч гривень.

Коли закінчила університет, вирішила влаштуватися офіціанткою. Це класична історія: з’їжджаєш із гуртожитку й шукаєш, чим платити за оренду квартири. Я знала, що це серйозна й важка робота, яка дається не кожному, тому не робила жодних ставок. Вирішила спробувати й подивитися, чи в мене вийде.

Влаштувалася на роботу в кафе «Кентавр» у туристичному центрі Львова. Це популярне місце, де обідають люди з міської ради, зокрема, мер Андрій Садовий. Спершу мене дещо лякала така публіка, але я швидко призвичаїлась. Вивчила, хто що замовляє, в кого яка алергія.

Заклад розташований на площі Ринок, тому серед гостей було багато туристів із Польщі. Це доволі специфічний контингент: вони приїжджають до Львова, як до Лас-Вегаса, на парубоцькі вечірки та дні народження. Ніколи не забуду компанію поляків, які добряче випили й полізли до фонтана. Один із них розпоров собі ногу, тому нам довелося викликати йому «швидку». Хлопець поїхав до лікарні сам: решта друзів залишилися пити пиво далі.

Я знала, що це серйозна й важка робота, яка дається не кожному, тому не робила жодних ставок


У «Кентаврі» я пропрацювала дев’ять місяців. Це була хороша школа: коли я перейшла до закладу вищого сегмента, то переконалася, що маю гарну підготовку.

Моїм другим місцем роботи став заклад преміумсегмента, де подають лобстери й ігристе Dom Perignon. Аби влаштуватися туди, мені, як і всім співробітникам, довелося пройти поліграф. Причому про це навіть ніхто не попереджає: ти думаєш, що йдеш на стандартну співбесіду з HR, а потрапляєш до психолога з «детектором».

За роботою персоналу в таких закладах ретельно стежать: відділ внутрішнього контролю стежить за камерами й дивиться, як офіціанти обслуговують гостей. Крім того, кожні два-три місяці треба проходити переатестацію.

Після року в ресторані я зрозуміла, що час рухатися далі. Чайові були непогані, з гостями частіше щастило, але умови роботи змінилися на гірше. До того ж я втомилася від суворих вимог до зовнішнього вигляду. Хотілося заплести дреди, робити яскравий манікюр, але в таких закладах експериментів не схвалюють.

З ресторану я перейшла до популярної бургерної Epic Cheeseburgers, де відкрила для себе френдлі-сервіс. Це підхід, за якого офіціант може присісти до гостей за столик, познайомитися, пожартувати. Я й в елітному ресторані спілкувалася з гостями в доволі дружньому тоні, тому цей формат мені дуже зайшов. До того ж я знаю багато мемчиків, тому чайові мала хороші. [сміється]

Не так важко вивчити меню чи нумерацію столів, як постійно спілкуватися з людьми. Від них часом утомлюєшся більше, ніж від важких таць


Цієї зими я переїхала до Києва. Це було доволі спонтанно, але водночас логічно, адже я проводила тут кожні вихідні, а у Львові тільки працювала. З пошуками роботи було складно, оскільки в березні почався черговий локдаун, але місяць тому я влаштувалася до The Burger.

Заклад цілодобовий, тож зміни діляться на денні й нічні. Робочий день стандартний – 12 годин. Деколи працюю як пакувальниця доставок: приймаю замовлення із Glovo чи Bolt Food, пробиваю їх, пакую та віддаю кур’єрам.

Зараз у нас мало персоналу, тому взяти вихідні на певні дні доволі проблематично. Мені не дуже зручно працювати в суботу чи в неділю вночі, але я підлаштовуюся, бо інших варіантів поки немає.

Коли я переїхала до Києва, то зрозуміла, що найкраще місце для роботи офіціантом – це все-таки Львів. Це туристичне місто, де завжди купа гостей. До того ж у Львові багато людей відзначають церковні свята та справляють іменини. Середа, початок грудня – а в кафе повна посадка, тому що сьогодні день якогось святого. Кияни, навпаки, на вихідні та свята роз’їжджаються з міста. Якщо Київ на травневі майже порожній, у Львові в цей час стоять дикі черги та ломляться столи.

Мені прикро, що нашу працю часто знецінюють. Мовляв, є нижчий клас, а під ними ще офіціанти. Не скажу, що ми робимо найскладнішу роботу, але вона справді нелегка. Не так важко вивчити меню чи нумерацію столів, як постійно спілкуватися з людьми. Від них часом утомлюєшся більше, ніж від важких таць.

Мені кілька разів відмовляли в роботі через колір волосся та пірсинг. Не розумію, як мій зовнішній вигляд може впливати на сервіс?


Плюси

Дохід. Як правило, в тебе постійно є гроші. Розмір чайових коливається: в один день можеш забрати 300 гривень (тобто майже нічого), в інший – 3 000, що вже непогано. Найбільша сума, яку мені залишали на чай, це 9 000 гривень від гостя-американця. Половину треба було віддати адміністрації, але половина дісталася мені.

Практика іноземних мов. Я доволі непогано говорю англійською й можу легко підтримати смол-ток. Зрештою, всі задоволені: я практикуюсь, а іноземні гості отримують сервіс англійською.

Стимул бути ерудованим. Що більше ти знаєш, то легше тобі підтримувати розмову на різні теми. Буває, закидаєш якийсь факт – а людина думає: «Класно, вона не тільки тарілки носить».

Мінуси

Незручний графік. Звісно, кожен офіціант розуміє, на що підписується, але працювати в такому режимі однаково складно. Одного разу мені довелося провести на роботі півтори доби.

Втома. Під вечір ти просто ніякий, особливо якщо в закладі великий потік гостей. Під кінець зміни ноги просто горять, а в офіціантів, які працюють 5–10 років, із часом розвивається варикоз. Ще одна виробнича травма – біль у спині. Є місця, де дівчатам дозволяють не носити важке, а є такі, де це нормальна практика.

Наприкінці дня погано варить голова, але якщо я через утому десь помиляюсь, то завжди це визнаю. На щастя, адекватні гості ставляться до цього розумінням, особливо якщо й самі мали такий досвід роботи.

Конфліктні ситуації. Деякі люди приходять просто посваритися. Буває, що навіть прямим текстом хамлять, а вибачатися чомусь доводиться тобі. Я намагаюся не брати це близько до серця, тому що грублять, як правило, обмежені люди, які нічого із себе не представляють. Але зверхнє ставлення однаково бісить. Так і хочеться сказати: «Стань на моє місце та спробуй пропрацювати хоча б кілька годин, я на тебе подивлюся».

Офіціант завжди найбільше пам’ятає чайові, які ви йому не дали


Підводні камені

Підкати й домагання. До мене часто підкатують дівчата, але вони зазвичай обмежуються тим, що просять номер телефона. Значно гірше мати справу з мажорами, які думають, що за бабки можуть дозволити собі будь-що. Просто беруть тебе за руку чи починають мацати. Коли я працювала у преміумресторані, для власної безпеки завжди носила каблучку. Бо навіть якщо в закладі є охорона, вона не завжди може розрулити такі моменти.

Синдром офіціанта. Ненавиджу прибирати вдома, але порядок за столом підтримую навіть поза роботою. Якщо розливаю щось у закладі, кажу офіціантці, що витру все сама. Вожуся з тими серветками, а друзі з мене сміються. [усміхається]

Жорсткі вимоги до зовнішнього вигляду. Мені кілька разів відмовляли в роботі через колір волосся та пірсинг. Причому навіть не у преміумсегменті, а в якихось пивбарах. Не розумію, чому світ досі такий обмежений? Як мій зовнішній вигляд може впливати на сервіс?

Певно, головна проблема в тому, що серед керівників закладів багато людей старого гарту, які пам’ятають часи, коли офіціанти ходили в білих рукавичках. У закладах, де сучасні власники, таких упереджень немає, та й форма зазвичай класна.

Міфи про роботу офіціантів

Офіціант може плюнути в тарілку гостю. Камон, ніхто такого не робить! По-перше, нормальному офіціанту навіть на думку таке не спаде. По-друге, всюди стоять камери, а в деяких закладах є навіть прослуховування. Якщо ви некоректно себе поводили, на вас максимум поображаються, а наступного разу не обслуговуватимуть так приязно.

Робота офіціантом – це завжди тимчасовий підробіток. Часто цим інструментом користуються саме для того, щоб заробити грошей, просто когось може затягувати, а когось – ні. Наприклад, я затримуватись у сфері гостинності не планую: музика й танці цікавлять мене більше. Але дехто знаходить себе в цій професії та залишається в ній на тривалий час – і це теж окей.

Офіціанту необов’язково залишати на чай – це його робота. Звісно, в кожного закладу своя система, але зазвичай ми живемо й крутимося саме на чайові. Гості, які й самі працювали у сфері гостинності, це розуміють.

Якщо ви замовили на мінімальну суму та при цьому три години виносили офіціанту мозок, будьте люб’язні залишити хоча би 10%. Офіціант завжди найбільше пам’ятає чайові, які ви йому не дали.

Текст:

Таїсія Куденко

редакторка Wonderzine Україна

Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.
Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.