Star Views + Comments Previous Next Search Wonderzine

КультураПолігамія, клубне життя та фріки: у які стереотипи про ЛГБТ+ досі вірить суспільство

Полігамія, клубне життя та фріки: у які стереотипи про ЛГБТ+ досі вірить суспільство — Культура на Wonderzine

Шаблони в кіно та медіа, яких давно час позбутися

ЛГБТ+ ком’юніті поступово стає більш видимим у медіапросторі. Замість скромних натяків уже можна помітити висміювання поглядів традиціоналістів та умисні провокації: чого тільки варта вже знаменита сцена еротичного танцю з Дияволом у кліпі Lil Nas X, де виконавець просто сміється із залякувань геїв пеклом. У тіктоці все ще популярний тренд But you don’t look gay («Проте ти не схожий на гея»), де користувачі жартують над стереотипами, зокрема й про ЛГБТ+, доводячи, що квір-ком’юніті – це такі ж, як і всі, люди, і вони можуть виглядати, як завгодно.

Та все ж попри це, стереотипи про квір-людей досі живуть й активно розповсюджуються в медіа, кіно, літературі й уявленнях суспільства. Розбираємося, на чому вони ґрунтуються та чим небезпечні.

Текст: Леся Королюк

Ілюстрації: Raw pixel

«Навіжені та гарячі лесбійки»

Лесбійки потрапляють одразу до двох номінацій стереотипів: за те, що гомосексуальні, і за те, що жінки. У патріархальному соціумі пара без участі чоловіка вважається неповноцінною, тому лесбійок, які в певний момент оголошують свої стосунки, можуть питати щось на кшталт: «А хто у вас чоловік?»

У масовій культурі гетеросексуальна сім’я асоціюється з безпекою та благополучною реалізацією в житті, саме тому в тисячах гепіендів ми бачимо, як герої після всіх випробувань нарешті одружуються й чекають дітей. Інший варіант може сприйматися як нещасливий або ж провокативно нешаблонний: немов у жінки, яка свідомо не хоче такої реалізації, точно щось не так.

Саме з таких патріархальних упереджень росте популярний crazy lesbian stereotype (стереотип про навіжених лесбійок) – зображення гомосексуальних жінок у культурі як украй неадекватних і навіть небезпечних для оточення.

Жінок здавна часто асоціювали з бурхливими емоціями, які вони не здатні стримувати. Варто згадати хоча б вигадану хворобу – істерію, у яку цілком вірили лікарі та науковці трохи більше ста років тому. Тож, якщо в застарілих патріархальних уявленнях звичайна жінка загалом не надто раціональна, то для лесбійок цей міф часом набирає подвійної сили.

Через це лесбійки нерідко ставали негативними персонажками, яким важко себе контролювати (як-от Віллоу з «Баффі – переможниця вампірів»).

Окрім цього, лесбійки зазнають об’єктивації, як і решта жінок у масовій культурі. Водночас гомосексуальні жінки (або ж просто гомосексуальна поведінка) подаються як пікантний фетиш. Наприклад, фільм «Синій – найтепліший колір» кінокритики не раз називали об’єктувальним і типовим прикладом male gaze (чоловічого погляду) через велику кількість еротичних сцен, які були ближчими до порно, ніж до реальних сексуальних стосунків між жінками.

Чим це небезпечно

Це виокремлює лесбійок в окрему маргінальну групу, якої «адекватним» людям потрібно уникати та боятися. Уявлення про них як про «ненормальних» підкріплює хибні уявлення про гомосексуальність як про ментальну хворобу.

Об’єктивація лесбійок стирає інші варіанти репрезентації та знецінює жіночу гомосексуальність загалом, перетворюючи її на фетиш для чоловіків.

«Геї – твої найкращі подруги для тусовок»

Хоч і давній, але канонічний приклад стереотипізації геїв у масовій культурі – відома сцена в гей-барі з «Поліцейської академії», коли головні герої, помилково туди потрапивши, були зі страху вимушені танцювати з маскарадно вбраними чоловіками.

По-перше, ми спостерігаємо розповсюджений досі гумористичний прийом gay panic (гей-паніка), коли гетероперсонажі попри власне бажання потрапляють у сексуалізовану взаємодію з гомоперсонажами. Хоча це не ексклюзивно гей-стереотип, але саме щодо чоловіків він застосований найчастіше через хибне уявлення, що їм потрібно більше сексу. Геї подекуди досі сприймаються як субкультура, яка ґрунтується виключно довкола сексуальних уподобань і різних дотичних практик.

По-друге, у сцені з «Поліцейської академії» бачимо протиставлення «справжніх» поліцейських і «несправжніх» тусовщиків, одягнутих у варіацію уніформи з маскарадним еротичним ефектом. Створюється враження, немов геї розважаються, поки звичайні чоловіки працюють.

Звідси з’являються стереотипи про те, що геї легковажні, привілейовані (що нібито доводить, що гомосексуальність – просто вибір стилю життя), бо можуть веселитися по клубах, поки «нормальні» люди працюють на сім’ю.

На геїв також впливають патріархальні конструкти. Геїв стереотипно наділяють карикатурно жіночими рисами: любов’ю до моди, гламурного одягу, «не чоловічих» занять на кшталт рукоділля чи дизайну. За стереотипними уявленнями в патріархальній культурі наділення жіночими атрибутами може вважатися принизливим, як і дружба з жінками та геями. Звідси й з’являється стереотип про те, що геї дружать тільки з дівчатами: наприклад, виключно на цьому стереотипі базується вся репрезентація гея у фільмі «Весілля мого найкращого друга» чи серіалі «Секс і місто».

Чим це небезпечно

Такі стереотипи хоч і можуть репрезентувати геїв як цікавих, яскравих і безтурботних людей, проте це знецінює їхню боротьбу за громадянські права та маргіналізує гомосексуальних чоловіків. Наділяючи цікавістю до моди та стильного одягу виключно геїв, ми обмежуємо й решту чоловіків, які не проти одягнутися яскравіше чи обрати нове хобі, проте бояться, що їх «неправильно зрозуміють».

Звинувачення в розбещеності та безладних сексуальних зв’язках призводять до ще серйозніших закидів щодо педофілії чи наявності у всіх геїв СНІДу. Згадаймо, що ще недавно гомосексуальність була протипоказанням до донорства крові через «ризиковану поведінку».

«Бісексуали, яких не існує»

У медіа існує термін bisexual erasure, що говорить про тенденцію виключення бісексуальних людей із культури: їхня ідентичність видається не настільки очевидною, як у гомосексуалів. Існує поширене упередження про те, що бісексуали – наполовину гетеро, а отже, і не зовсім «справжні».

Через це бі-людей можуть позначати як тих, хто не визначився з власними вподобаннями, або ж тих, хто просто занадто любить експерименти в сексі, тому хоче спробувати все й з усіма. Цих людей можуть вважати за непостійних і не здатних на моногамні стосунки.

Часто в кіно бі-людей показують як порушників шлюбної вірності: наприклад, у фільмах «Нижче її губ» та «Уяви нас разом» бачимо жінок, які зраджують своїм чоловікам, а новий досвід не гетеро почуттів позиціонується як помилка, пошук нових романтичних вражень чи імпульсивний проступок. Бісексуальність у цих випадках затирається, а її прояви демонізуються.

До стереотипу «невизначеності» доклалися, хоч і, мабуть, незавжди свідомо, такі медіаперсони, як Девід Боуї, які загравали з пресою та використовували мотиви бі- та гомосексуальності у творчості. Зокрема, Боуї використовував камінг-аути та демонстративну бісексуальну поведінку як наживу для преси.

Чим це небезпечно

Якщо гомосексуальність сприймають як щось більш-менш визначене, то бісексуальних людей через стертя та стереотипи можуть взагалі не брати до уваги й не ставитися до них серйозно. Стигматизація призводить до біфобії не тільки серед більшості, а й серед самої ЛГБТ+ спільноти. Стереотипізація заважає бі-людям заводити стосунки та маніфестувати свою сексуальність без осуду обох сторін.

«Транс-люди: шоумени та фріки»

Більшість стереотипів про трансгендерних людей походять від плутанини між поняттями «стать» і «гендер». Саме тому ці люди досі потребують гасел на кшталт Trans women are women (Транс-жінки – це жінки), щоб знищити міф про те, що вони «десь посередині».

Перша поява транс-жінки на екранах відбулася в 1994 році, в комедії «Ейс Вентура: Розшук домашніх тварин». Ставлення головного героя та решти персонажів до Лоїс Айнхорн після того, як стало відомо, що вона транс-жінка, відбило стереотип про неможливість повного транс-переходу. За ним, людина нібито не здатна до кінця позбутися біологічної статі. Ейс Вентура починає блювати, коли дізнається, що Лоїс, з якою він був близький, – транс-жінка. Для нього це було рівноцінно до зв’язків із чоловіком.

Споріднений із цим і стереотип про те, що транс-людьми є тільки ті, хто зовнішньо більш нагадує репрезентацію гендеру, до якого здійснюється перехід. Це стосується й небінарних персон, якими нібито можуть бути тільки від природи андрогінні люди.

Транс-людей не оминула також стереотипна прив’язка до одягу, пов’язана з плутанням практики кросдресингу (перевдягання у вбрання, що традиційно притаманне протилежному гендеру) та гендерного переходу. Через це до транс-людей зараховують, зокрема, дрег-квінів і дрег-кінгів, які заради спеціального шоу надягають перебільшено фемінні чи маскулінні вбрання, вносячи в ту чи ту гендерну репрезентацію трохи гумору та передовсім видовищності. Водночас належність до дрег-культури ніяк не визначає сексуальність чи трансгендерність, хоча крос-дресери зробили вагомий внесок у розмиття гендерних меж.

Чим це небезпечно

Уявлення про транс-персон як про карикатурних фріків хибно звужує їхню репрезентацію та зводить потребу здійснити перехід до привертання уваги. У стереотипній уяві транс-людина – це просто хтось, хто любить переодягатися в конвенційно притаманний протилежному гендеру одяг та імітувати його конвенційну поведінку, водночас усі проблеми видимості, здобуття прав і доступності фахової підтримки розмиваються.

А що в Україні?

На Заході зі стереотипами про ЛГБТ+ послідовно борються: наприклад, серіали, як-от Orange Is The New Black, Sense8, Sex Education, є вдалими прикладами інклюзивності та реалістичного висвітлення актуальних проблем ЛГБТ+.

В українській індустрії розваг поки відсутні як повний метр, так і серійні фільми, що зачіпали би безпосередньо питання ЛГБТ+, а поки найбільшими перемогами можна вважати серіали «Перші ластівки» та «Секс, Інста і ЗНО» де одностатеве кохання зображене нарівні з гетеросексуальним. Окремо розвиваються документальні роботи, як-от «Будьмо, гей!», показ якого нещодавно зірвали праворадикали.

Проте найчастіше образи представників ЛГБТ+ спільноти в українській масовій культурі використовуються задля сміхового ефекту: не перерахувати, скільки для стереотипізації та висміювання цих карикатурних образів зробили гумористичні шоу на кшталт «95 кварталу». Тут можна знайти весь арсенал, починаючи з gay panic і закінчуючи тим, як смішно мають виглядати конвенційно фемінні атрибути одягу на чоловіках.

Таким чином, стереотипи, які на Заході панували в 90-х і зараз поступово розвіюються, у нас досі актуальні. Окрім цього, в Україні, як і загалом у пост-СНГ просторі, помітний слід лишила тюремна субкультура, яка розглядає одностатевий секс між чоловіками як акт приниження, що теж не сприяє позитивному іміджу гей-стосунків.

Поки що будь-яка репрезентація ЛГБТ+, окрім сміхової, в Україні дається складно. Щоб побороти стереотипи про те, що першочергова мета спільноти – мати можливість ходити Хрещатиком у маскарадних костюмах і зваблювати всіх довкола, правозахисники використовують національну ідею, нагадуючи, що наша культура багато в чому завдячує ЛГБТ+, а також залучають до руху ветеранів АТО, які зараз можуть олюднити ком’юніті в очах українців.

Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.
Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.