Star Views + Comments Previous Next Search Wonderzine

Власний досвід«Я можу виглядати так, як хочу». Чоловіки про спідниці у своєму гардеробі

«Я можу виглядати так, як хочу». Чоловіки про спідниці у своєму гардеробі
 — Власний досвід на Wonderzine

«Коли мене запитують, чому я у спідниці, відповідаю: «Бо мені так подобається»

Девід Бові, Курт Кобейн, Каньє Вест і навіть 61-річний інженер Марк Браян – усе це приклади чоловіків, які інтегрували сукні та спідниці у свій гардероб. Утім, навіть у часи, коли в TikTok є тренд #boysinkirts, у межах якого хлопці приміряють спідниці, обкладинку Vogue з Гаррі Стайлзом у сукні розкритикували за «відсутність мужності».

Ми поспілкувалися з чоловіками, які одягають спідниці, про їхню мотивацію, реакцією оточення та поділ на «чоловічий» і «жіночий» одяг.

Влад Головко

журналіст, дослідник культури


Я жартома попросив у подруги спідницю, одягнув, і мені виявилося дуже комфортно в ній

Я припускаю, що перший раз одягнув спідницю ще десь в 10–11 років у дитячих таборах. Це не була особиста спроба, а загальна практика дитячого переодягання на нічні таборові містерії. Тоді я не сильно звертав на це увагу. У мене доволі консервативна сімейна позиція з цього питання, я ніколи не мислив, що можу одягнути спідницю. У підлітковому віці я почав цих нав’язаних поглядів позбуватися самостійно. Ставив питання: який одяг я можу/не можу одягати? Десь у 18–19 років я зрозумів, що якщо мені захочеться [одягнути спідницю], я зможу. Але мені не хотілося.

Десь у 2016 році був період, коли чоловічий літній одяг був мені доволі незручний. Що б я не одягав – було спекотно, незручно й жодні шорти мене не задовольняли. І у якийсь момент я жартома попросив у подруги спідницю, одягнув, і мені виявилося дуже комфортно в ній. Звісно, важливу роль у цьому відіграло середовище. Якщо ти почуваєшся безпечно в компанії певних людей, це відчуття певного тиску чи стигми зникає. Мабуть, у такий момент я і спробував уперше одягнути спідницю.

Довгий час я міг одягати її у квартирі. Зазвичай знайомі робили моїй спідниці компліменти – і хлопці, і дівчата. Хлопці частіше коментували, що це дуже сміливо з мого боку, а дівчата жартували про те, що хлопцям спідниці личать більше. З деякими друзями це провокувало обговорення, що до спідниці можна ставитися просто як до елементу гардероба. Декому це здалося цікавим, вони захотіли й самі спробувати. Щоправда, я не знаю, чим ці спроби закінчилися. Тобто для мене це була така спроба розгойдати стигму, страх інших, які б теж могли це спробувати.

Сукні я теж пробував одягати. Це було на домашніх вечірках, не на вулиці. Мені подобалося, як я себе в них відчуваю. Та й узагалі, подобається, як виглядають чоловіки в сукнях. Але для мене це був більше особистий виклик і він був узагалі не про комфорт. Бо сукні, які одягав, були не надто зручні. А моє ставлення до гардероба було завжди дуже утилітарне. Я рідко купував собі щось, що вважається красивим, для мене головне – зручність. Якщо річ зручна, її можна довго носити й вона не псується – мені цього вдосталь.

Фото: Валерія Жеріх


Будь-який погляд, навіть нейтральний, починаєш сприймати як ворожий

Коли спробував вийти у спідниці на вулицю, це вже був зовсім інший досвід. Були й внутрішні перестороги: будь-який погляд, навіть нейтральний, починаєш сприймати як ворожий. Та і справді є ворожі погляди. У такі моменти мені було потрібно багато внутрішньої сили, щоби продовжувати одягати спідницю. Але потім цієї сили не стало.

До того ж я не хотів, щоби певні люди про це дізналися. Зокрема, моя родина. Найменш очевидні прояви не гетеронормативної поведінки в їхньому уявленні могли спричиняти сімейні скандали. Будь-які фотографії, які я виставив у соцмережі, теж обговорювалися. І мені не хотілося в це вплутуватися. Не лише через те, що це просто неприємно, а й через те, що в мене не було на це сил і часу. Також були й фізичні побоювання, що може розв’язатися сутичка на вулиці. На жаль, у Києві це трапляється і з найменших причин: різнокольорових шкарпеток чи пофарбованого волосся. Напевно, і спідниця могла б це спричинити.

Останній раз, коли одягнув спідницю, гуляв сам. У мою сторону були коментарі, але найбільше налякав хлопець, який спочатку йшов мені назустріч, а коли я пройшов повз нього – розвернувся й пішов за мною. Так, це було вдень, у центрі міста, тобто загалом не так і страшно. Тому я дійшов доволі спокійно. Але коли почав прокручувати це все в голові, то зрозумів: якщо спідниця для мене – кежуал-одяг, у якому мені зручно, я хочу мати змогу одягати його весь час. Але в Києві так я не почуватимуся комфортно. Я ще кілька разів після цього одягав спідницю на відпочинку, але тоді я був не сам. Однак ось це відчуття, що я не можу одягнути її тоді, коли мені хочеться, дуже пригнічувало і зрештою відкинуло назад.

Зараз у мене знову з’явилася жага до змін, зокрема на рівні зовнішності й одягу. Хочеться перестати носити речі, яким 10 років. Час від часу виникає й бажання більш радикальних змін. Наприклад, хочеться знайти спідницю, у якій зручно ходити містом, як я це робив раніше.

Я не можу сказати, що повністю відмовився від уявлень, що є поділ на чоловічий і жіночий одяг. Проте якщо говорити щодо спідниць: для мене ті чоловіки, які їх одягають, усе одно залишаються умовно «маскулінними». Найпростіший приклад – шотландці й ірландці в кілтах. Для них це парадний військовий одяг. Ірландські актори могли з’являтися на церемоніях у кілті й у них не поставало запитань про те, чи це окей. Та й навіть для тих людей, які дивляться на них з України, це не виникає дисонансу. Тому що контекст для них нормалізований. А в нас цього контексту немає, його доведеться потроху створювати, спочатку для невеликих спільнот. Я певен, що навіть серед тих, хто здається умовно прогресивними людьми з однієї «бульбашки», знайдуться люди, які будуть вважати, що це не ок, «не мужньо». Я думаю, спочатку потрібно попрацювати над цим у цій «бульбашці», а потім переконувати когось за нею.

Микола Шматков

маркетолог


Коли мене запитують, чому я у спідниці, відповідаю: «Бо мені так подобається»

Ще в дитинстві я пробував одягати мамині підбори та сукні. Та й мені завжди подобався красивий жіночий одяг, я звертав увагу на його форму й матеріал. Десь у підлітковому віці з’явилася потреба самовиражатися. Тоді я почав відчувати, що в мені є інші сторони та прояви. На один шкільний Новий рік, десь у 9 класі, я вирішив поставити номер в образі Періс Гілтон. Я був не тільки у блискучій сукні, а й у перуці, з косметикою, на підборах. На диво, тоді всі дуже позитивно відреагували, їм сподобалося, хоч це було в селі.

Наступний етап був уже у студентські роки. Тоді я почав більше розуміти, що в мене є не тільки маскулінні прояви, а й фемінні. Раніше я їх пригнічував у собі через стереотипи, що «мужик має бути мужиком». Також у мене був друг, який дуже негативно відгукувався на такі фемінні прояви. Казав, що «мене зачмирять». Тому я дуже соромився цього.

Потім, коли почав спілкуватися з більш вільними людьми, почав розуміти, що нічого поганого в цьому немає. Якщо одягну спідницю чи сукню, залишуся собою. Це не робить мене гіршим чи кращим, а моє оточення зрозуміє. Тоді я відчув сміливість дати цим проявам свободу й почав експериментувати.

Перший раз я одягнув спідницю на виступ Egyptian Lover. Це була довга шкіряна спідниця, яку я взяв у свого друга, який теж любить експериментувати з речами. Ось коли я одягнув те, що мені хотілося, це додало мені стільки впевненості! На цій вечірці просто весь вечір відчував себе королем [сміється]. Бо я міг бути собою й не відчувати через це ніякого тиску. Це був перший прорив: я можу робити те, що хочу, і виглядати так, як хочу.


Продавчині можуть сказати: «Ти що, куди ти це береш, це ж жіноче!»

Тому я не інтегрував це в повсякденний одяг. Для мене це про свято, про щось ексклюзивне. До того ж я просто не хочу, щоби мене побили на вулиці. Поки що я дозволяю собі так одягатися в безпечних просторах. Хоча навіть коли я пішов на фестиваль Brave у спідниці, у мене полетіла банка з-під Red Bull, і було безліч негативних вигуків в мою сторону. Це було неприємно, я думав, там буде безпечніше.

Коли мене запитують, чому я у спідниці, відповідаю: «Бо мені так подобається». Я просто обираю одяг, який передає мій настрій, у якому мені комфортно та я класно почуваюся. Мені часто казали, що це сміливо. Але серед моїх друзів не було тих, кого б я надихнув спробувати одягати спідниці теж. Для мого оточення це й так було звично.

Було б набагато краще, якби одяг узагалі не ділили на чоловічий і жіночий. У нас є традиція із друзями перед фестивалями йти на секонд і скуповувати речі, не дорожчі за 40 гривень. Продавчині можуть сказати: «Ти що, куди ти це береш, це ж жіноче!». Але ж, секундочку, 21 століття надворі. Якщо мені щось сподобалося, я йду й міряю. Якщо підійшло – беру. Мені, мабуть, пощастило, бо на мене класно сідають жіночі речі, тому проблем із вибором не виникало.

Також я влаштовую квір-бали, де ми вітаємо не лише представників ЛГБТ чи вогерів, а просто всіх екстравагантних людей. Це теж продовження моєї боротьби з гендерними стереотипами. Неважливо, якої ти орієнтації чи гендеру, якщо тобі хочеться одягатися так – роби це й будь собою. Тому в нас більше категорій на образи, прояви себе через одяг. Наприклад, «Leather queen» – це категорія і для чоловіків, і для жінок. До мене приходять багато знайомих і пробують себе в зовсім нових амплуа.

Ярослав Лерман

Creative head Isobar Ukraine


Це не було протестом, радше бажанням інтегрувати нові предмети у свій гардероб

У юному віці, мабуть, усі наряджалися. Можливо тому, що коли ми маленькі, у нас ще особливо немає цих гендерно-нормативних установок. Але усвідомлено я звернув увагу на спідниці у 2012 році, і це було натхненно Givenchy. Я побачив, що в них у подіумних образах це виглядає дуже круто, створює додатковий об’єм і, найімовірніше, мені личитиме. Тому я пішов на секонд і почав шукати щось для себе. У цьому не було якогось протесту. Я просто подумав: «Виглядає класно».

У холодну пору я одягав вузькі штани, зверху спідницю у складку. Потім прийшло літо, тоді я теж одягав спідницю, уже без штанів, просто з футболкою. Як я вже казав, це не було для мене протестом, радше бажанням інтегрувати нові предмети у свій гардероб. Я вважаю, що якщо тобі личить спідниця, ти відчуваєш себе стильно й комфортно – чому б не спробувати.

Я так ходив у школу й університет. Тобто це були доволі щоденні образи. Але в мене буває таке, що мені хочеться нарядитися просто так. В українського бренда Zirochka був маніфест: «Наряджайтеся без причини, наряджайтеся просто так». Мені це дуже подобається.


У 2021 році говорити, що спідниці чи сукні це тільки жіночий одяг – просто несучасно

У моєму колі спілкування це було нормальним, тому я не пам’ятаю ніякої негативної реакції. У мене у студентстві був хороший друг, дуже маскулінний. Але коли я прийшов в цій спідниці, він сказав: «Так прикольно». Здавалося, він саме та людина, яка мала б щось негативне сказати, але йому було ок. В університеті всім було просто все одно. Звісно, на вулиці хтось міг просто уважніше дивитися та звертати увагу на це. Але ніхто не озвучував чогось конкретного. Можливо, варто враховувати те, що я немалий хлопець. Тому в людей спрацьовувало, що не варто нічого казати [сміється].

Я вважаю, що гендерний розділ одягу існує для спрощення патернів поведінки. Мене це не дуже влаштовує, бо навіть якщо дивитися історичні аспекти: спідниці, підбори, кольорові речі були чоловічими предметами гардероба. Усе змінюється. Але у 2021 році говорити, що спідниці чи сукні це тільки жіночий одяг – просто несучасно.

Зараз я перестав це активно робити, але можу одягнути спідницю, коли мені хочеться створити в образі додатковий об’єм. Одного разу я дуже хотів собі спідницю-трапецію в камуфляжному партерні. Тому я знайшов викрійку й пошив її собі. І деяким друзям після цього теж шив спідниці такі.

Днями я шукав спідницю, зайшов на Asos і написав: men’s skirt – там нічого не було. Тоді я написав просто: skirt, зробив фільтр за розміром і кольором, і надивився собі кілька варіантів. Знову ж таки: якщо мені щось подобається – просто купую, незалежно від того, з чоловічого це чи жіночого відділу. Як співала Аріана Гранде: I want it, I got it.

Євгеній Горбань

кавовий ентузіаст


Це просто практично. Чому ми маємо задумуватися, нормально це чи ні?

Я майже впевнений, що в дитинстві пробував одягати сукню чи спідницю. Але я б не виділяв ці спроби, тому що є момент, коли це запам’ятовується. Для мене це сталося у свідомому віці. Я дуже люблю танцювати, роблю це не професійно, але постійно дивлюся різні відео з контемпорарі-танцями.

Одного разу мене сильно вразив танець дівчини, яка була у спідниці. І було очевидно, що якби вона була в іншому одязі, цей танець би так не виглядав. У якийсь момент ми із друзями влаштували для себе вечірку, де танцювали. Я тоді намагався копіювати цей танець у спідниці. І потім зрозумів, що в цьому є цікаве відчуття, певна енергія, і це просто дуже красиво.

Було незвично. Адже я просто постійно ходив у різних видах штанів і навіть не задумувався, що є й інші варіанти. Коли я вперше звернув на це увагу, то спробував розібратися: а чому в мене носіння спідниці може викликати дискомфорт чи сором? Це ж дійсно стереотип. Спідниця чи довгі сукні – це взагалі «початковий» одяг. Коли почали з’являтися предмети одягу, вони були саме у простих формах, як спідниця чи сукня, а штани ж були для людей, які їздили верхи.

Після цієї спроби я час від часу одягаю спідниці на деякі вечірки чи коли ми їздимо із друзями на природу. Одну спідницю я придбав, але більшість мені давали мої чудові подруги. Для мене у спідниці є певна етнічна ідея, у контексті народних танців, які я досліджую. Особисто мені це не про моду, хоч я впевнений, що це стане трендовим, а потім і просто звичним.

Мої друзі мене не розпитували, чому я у спідниці. Хіба що їм було цікаво, яка історія конкретно цієї речі. Я ж міг розповісти, що бачив, що подібні спідниці носили давні римляни, наприклад. Але загалом у спідниці я чи ні – зазвичай, це нікому неважливо. Не було такого, що я цим епатував публіку.


Загалом, у спідниці я чи ні – зазвичай, це нікому неважливо. Не було такого, що я цим епатував публіку

Спочатку мені було незвично у спідниці, але я дуже швидко перестав про це думати. Єдине, що помічаєш – це зручність. Чисто практичний момент: у просторому одязі комфортніше у спекотну погоду. Було б круто, щоби в ті періоди, коли в нас жарко, ми могли використовувати такий елемент одягу, як спідниця чи сукня.

Це просто практично. Чому ми маємо задумуватися, нормально це чи ні? За цим стоїть абсолютно безглуздий стереотип, не підкріплений нічим. Якраз тому, що цей він такий безглуздий, у мене є певне внутрішнє бажання боротися з ним. Розповідати, який одяг чоловічий, а який жіночий – це якось по-дитячому. Ми взагалі народжуємося голими.

Мені здається, у Києві безліч людей, для яких це точно не становило б проблеми. Думаю, якби я жив на Рейтарській, то спокійно ходив би у спідниці по каву. Але я живу на Березняках і хочу взаємодіяти тут із людьми теж. Думаю, якби я був у спідниці, це могло б завадити. Я не боюся, що мене можуть побити, я боюся труднощів у комунікації. Умовно, розмовляючи з бабусею в під’їзді у спідниці, з нею було б важче порозумітися. Через упередження до мене могло б не бути такого лояльного ставлення, яке мені подобається. Треба багато часу, щоби це змінилося.

Є такий крутий персонаж – актор і шоумен Біллі Портер. Він часто з’являється в різних сукнях, і одного разу – у смокінгу, який переходить у сукню. Звісно, через це до нього часто чіпляються. І ось в одному з інтерв’ю він сказав, що в останні роки образ жінки в чоловічому костюмі означає, що вона сильна, емансипована, розумна, а чоловік у спідниці – це щось погане й переслідуване. І це говорить про те, що все жіноче – начебто неправильне. Чому так? Жінки теж круті, і жіночність – це круто. Мені дуже близько це. Думаю, рано чи пізно я дійду до того, що буду в повсякденному житті одягати спідниці теж.

Текст:

Софія Пилипюк

редакторка Wonderzine Україна

Розповісти друзям
0 коментарівпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.
Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.